|
|
І вони говорили те ж саме, що за честь блаженної пам'яті великого государя царя і великого князя Михайла Федоровича всієї Росії і за честь сина його государевого великого государя царя і великого князя Олексія Михайловича всієї Росії стояти і проти литовського короля війну вести (будуть). А вони, служилі люди, за їх государеву честь почнуть з литовським королем битися, не шкодуючи голів своїх і з радістю помруть за його государеву честь. А торгові всяких чинів люди помогти і за його государеву честь голови свої раді заложити.
А гетьмана Богдана Хмельницького ради православної християнської віри і святих божих церков щоб пожалував великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович всієї Росії по їх чолобиттю і велів їх прийняти під свою государеву високу руку.
Хрестоматія з історії Української РСР. — К, 1959. — Том І. — С 292—293.
Рішення Переяславської ради
про входження України до складу Росії
за повідомленням російського посла В. Бутурліна
(8 січня 1654 р.)
...І того ж числа від гетьмана Богдана Хмельницького приходив писар Іван Виговський і говорив бояринові Василеві Васильовичу (Бутур-ліну) з товаришами: була, казав, у гетьмана таємна нарада з полковниками, і з суддями, і з військовими осавулами; і полковники, каже, і судді, і осавули під государеву високу руку підклонилися. І після таємної наради, яку гетьман з полковниками своїми провів зранку того ж дня, о другій годині дня били в барабани протягом години на збори всього народу, щоб слухати раду про справи, що мають відбутися. І як зібралась велика кількість всяких чинів людей, зробили круг великий для гетьмана і для полковників, а потім і сам гетьман вийшов під бунчуком, а з ним судді, і осавули, писар і всі полковники. І став гетьман посеред круга, а осавул військовий велів усім мовчати. Потім, як усі замовкли, почав гетьман промову до всього народу говорити: «Панове полковники, осавули, сотники, і все Військо Запорозьке, і всі православні християни! Відомо-то вам усім, як нас бог визволив з рук ворогів, що переслідують церкву божу і озлобляють всіх християн наших православія східного. Що вже 6 років живемо без государя в нашій землі в безперестанних війнах і кровопролиттях з гонителями і ворогами нашими, які хочуть викоренити церкву божу, щоб ім'я руське не згадувалося в нашій землі. Що вже дуже нам усім докучило, і бачимо, що не можна нам жити більше без царя. Для цього зібрали ми тепер раду, відкриту для всього народу, щоб ви собі з нами обрали государя
|
з чотирьох, якого ви хочете. Перший цар — турецький (цар), який багато разів через своїх послів закликав нас під свою владу; другий — хан кримський, третій — король польський, який, якщо ми самі захочемо, і тепер нас ще в колишню ласку прийняти може; четвертий — це православний Великої Росії государ цар і великий князь Олексій Михайлович, всієї Росії самодержець східний, якого ми вже 6 років безперестанку просьбами нашими собі просимо, — тут, якого хочете, вибирайте. Цар турецький — бусурман; всім вам відомо, яку брати наші, православні християни-греки, біду терплять і в якому від безбожних пригніченні (перебувають). Кримський хан — теж бусурман, якого ми, з нужди в дружбу прийнявши, які через це нестерпні біди прийняли на себе. Який полон, яке нещадне пролиття крові християнської від польських панів і пригнічення — нікому з вас розказувати не треба... А православний християнський великий государ цар східний є з нами однакового благочестя грецького закону, однакового віровизнання, ми є одне тіло церкви православної Великої Росії, що має главою Ісуса Христа. Той великий государ цар християнський, зглянувшись на нестерпні біди православної церкви в нашій Малій Росії, наших шестирічних безперестанних прохань не відкинувши, тепер милостиве своє царське серце до нас прихиливши, своїх великих ближніх людей до нас із царською милістю своєю прислати зволив, якого, якщо з щирістю полюбимо, то, крім його царської високої руки, затишнішого пристановища не знайдемо. А якщо хто-небудь з нами не погоджується тепер, — куди хоче (може йти), дорога (йому) вільна».
До цих слів весь народ закричав: «Хочемо під царя східного, православного, (під його) кріпкою рукою в нашій благочестивій вірі вмирати, ніж ненависникові христовому, язичникові достатися». Потім полковник переяславський Тетеря, ходячи в крузі, на всі боки запитував: «Чи всі так бажаєте?» Сказав весь народ: «Всі одностайно». Потім гетьман сказав: «Хай буде так. Хай господь бог наш укріпить нас під його царською кріпкою рукою». А народ після нього весь одностайно закричав: «Боже, утверди, боже, укріпи, щоб ми навіки всі були як один». І після цього писар Іван Виговський, прийшовши, говорив, що, каже, козаки й міщани всі під государеву високу руку підклонилися.
І січня ж 8 числа гетьман Богдан Хмельницький, і писар Іван Виговський, і обозний, і судді, і полковники, і осавули військові, і сотники, і отамани в боярина Василя Васильовича Бутурліна з товаришами на з'їжджо-му дворі були. І боярин Василь Васильович говорив гетьманові Богданові Хмельницькому промову і сказав: «З божої милості великий государ цар і великий князь Олексій Михайлович, всієї Росії самодержець і багатьох держав государ і володар, прислав по тебе, Богдана Хмельницького, гетьмана Війська Запорозького, і до всього Війська Запорозького свою царської величності грамоту». І ту государеву грамоту йому віддав. А як го-
|
|
:
: