|
|
воли похромлено, самого його і двох погоничів, синів його Семена і Гаврила, побито; Михаленкові Іванові плуг зо всією снастю посічено, заліза взято, самого його і погоничів побито, волів похромлено; Остапа Сиріт-ченка побито, плуг зо всією снастю порубано, волів двох похромлено; Івановій вдові Проскурні сина Тимоша, Олексія погонича, побито, плуг зо всією снастю порубано, заліза взято, серм'яги з тих усіх познімано, мене, Коленду, там же на полі, коли я був коло свого плуга, зневажено і побито, плуг мій посічено і волів чотири взято і пограбовано.
Хрестоматія з історії Української РСР. — К, 1959. —-Т.І:— С 253—254.
Звістки І. Єрлича про сваволю і терор
над українським населенням
коронного стражника шляхтича С. Лаща
(1646 р.)
17 жовтня (1646 року) було вигнано (з Макарова) її милість пані стражникову коронну Самійла Лаща жону за нестерпні збитки, кривди і шкоди, які (він чинив) не боячись пана бога, незважаючи на загальнолюдські права, не сормлячись поважних людей. Він чинив наїзди на маєтки і мешкання почесних шляхтичів, творив насильства, вбивав, калічив, деяким відрізував вуха і носи, силоміць забирав панянок і вдовиць та віддавав їх за своїх головорізів, які при ньому перебували для розбою і грабунків. Негідників волохів, татар, розбійників і злодіїв — порядної людини і не питай — по кілька сот чоловік завжди перебували у нього під боком. Вони було поширили своє грабіжництво на весь головний шлях аж по самого Києва і вже не їздили для грабування та розбійництва на інші дороги. Одних тільки баницій він мав на собі 236, а інфамій за різні злочини 37. При всіх своїх вчинках і величезних злодіяннях він мав могутнього оборонця в розбишацтві і наїздах в особі його мосці пана краківського гетьмана Конєцпольського, який час від часу надавав йому різні військові пільги, що цій безчесній і безбожній людині дозволяло мати за ніщо князів, панів, воєвод, а меншу шляхту він убивав, грабував, чинив насильства над жінками, панянками і дівчатами, і це все йому сходило з рук. Коли ж хто робив спробу вдатися до права, тоді він вимушений був зректися дружини і дому та й тікати світ за очі. Якось він мав велику сутичку з князями Виш-невецькими, Корецькими і київським воєводою Тишкевичем, чинив на них наїзди, плюндрував, грабував, руйнував їх маєтки протягом багатьох років. Тільки тоді, коли гетьмана не стало, за декретом трибунальським, — бо вже пільги для нього минулися, — його мосць пан воєвода зо всім поспільством обивателями воєводства Києвського, яких могло бути до 12 тисяч, наїхавши на Макарів, застав там лише дружину Лаща з дітьми, яка до ніг падала і милосердя просила, дарувавши їм життя і нічого не
|
взявши, вигнав з Макарова. Сам він, передбачаючи це, за кілька днів від жінки втік. Від нього було віднято Канівське і Звенигородське староства, також і стражництво, а маєтки його згідно з трибунальським декретом, було віддано пану Харлинському.
Хрестоматія з історії Української РСР. — К, 1959. —Т.І. — С 254—255.
Становище козаків і селян
у першій половині XVII ст.
за літописом Самовидця
Початок і причина війни Хмельницького є виключно в переслідуванні поляками православ'я і обтяженні козаків, бо ж тоді їх, не бажаючих панщини робити, до чого не звикли були, на службу в замках повернуто, і їх з листами (посилали) і в містах до чищення коней і догляду за ними старости держали, в дворах груби, тобто печі, палити, псів чистити і доглядати, подвір'я замітати і до інших незносних робіт приставляли. Ну а ті, що були козаками реєстровими, то над ними шляхта панове полковники від гетьмана коронного понасилані були, які про їх вольності ніскільки не дбаючи, як тільки могли зневажали їх і втихомирювали; плату, яка визначена була від короля його милості Речі Посполитої по золотих тридцять на рік вони собі забирали, з сотниками ділячись; бо сотників не козаки обирали і настановляли, але полковники, кого хотіли, з своєї руки, щоб вони до них зичливими були. А також і полковники козаків до всякої домашньої незвичної роботи приставляли, якщо ж який-небудь козак, вийшовши в степи, достане в татар коня доброго, то його в нього віднімуть; із Запорожжя через дикі поля з рарогом, яструбом, орлом чи хортом посилає козака бідного в міста, кому подарунок шлючи, якому-небудь панові, не жаліючи козака, хоч би він і загинути мав, що не трудно було тоді від татар. Знову ж, якби якого язика татарського піймали козаки, то з язиком татарським якого-небудь свого жовніра, до якого полковник ласкавий, посилає до гетьмана коронного, а козацьку відвагу потлумляють... Ті ж козаки, що ходили на рибу за пороги, то в них на Кодаку на комісара рибу десяту відбирали, а полковникам окремо треба дати, і сотникам, і осавулові, і писареві, — так що до великого убозтва козацтво дійшло.
А більше шести тисяч не повинно козаків бути; хоч і син козацький, а ту ж панщину мусив робити і податки давати. Таке над козаками було. Над поспільством же, хоч в усьому жили заможно, з збіжжям, з бидлом, з пасіками, однак же, чого не звикла була Україна терпіти, вимисли великі були від старост, і від намісників...
Хрестоматія з історії Української РСР. — К, 1959. — ТІ. — С 255—256.
|
|
:
: