|
|
дома, захоплених зненацька раптовим нападом, поринають у пучину води. При цьому вони тримають в роті спеціально виготовлені великі, видовбані всередині тростини, які доходять до поверхні води, а самі, лежачі навзнак на дні (ріки), дихають з їх допомогою, і це вони можуть робити на протязі багатьох годин, так що абсолютно не можна догадатися про їх присутність...
Кожен озброєний двома невеликими списами, деякі мають також щити... Вони користуються також дерев'яними луками і невеликими стрілами, намоченими особливим ядом, сильно діючим...
Не маючи над собою голови і ворогуючи один з одним, вони не визнають воєнного строю, нездатні битися у правильній битві, показуватися на відкритих, рівних місцях. Якщо і станеться, що вони відважилися іти на бій, то вони в час його з криком трохи просуваються вперед всі разом, і якщо противник не витримує їх крику, похитнеться, то вони сильно наступають, у протилежному випадку починають тікати, не поспішаючи помірятися з силами супротивника у рукопашному бою. Маючи велику допомогу в лісах, вони направляються до них, оскільки серед тіснин вони вміють відмінно воювати. Часто здобич вони кидають (нібито) під впливом розгубленості і біжать у ліс, а потім, коли наступаючі кидаються на здобич, легко піднімаються і завдають супротивнику зло...
Словом, вони підступні і не тримають свого слова відносно договорів, їх легше підпорядкувати страхом, ніж подарунками. Оскільки між ними нема однодумства, то вони не збираються разом, а якщо і зберуться, то вирішене ними тут же порушують інші, оскільки всі вони ворожі один одному і ніхто не хоче поступитися іншому.
Повість минулих літ
...Ці слов'яни прийшли і сіли по Дніпру і назвалися полянами, а інші — древлянами, тому що сіли в лісах, а ще інші сіли між Прип'яттю й Двіною і назвалися дреговичами, інші сіли на Двіні й назвалися полочанами по річці, що впадає в Двіну й носить назву Полота. Ті ж слов'яни, котрі сіли біля озера Ільменя, прозвалися своїм ім'ям — слов'янами, й побудували місто та назвали його Новгородом. А інші сіли по Десні, й по Сеймі, й по Сулі й назвались северянами. І так розійшовся слов'янський народ, а по його імені і грамота назвалась слов'янська...
Поляни ж жили в ті часи й володіли своїми родами, бо й до тієї братії були вже поляни і жили вони родами на своїх місцях, володіючи кожні своїм родом. І були три брати: один на ім'я Кий, другий — Щек, третій — Хорив, а сестра їх була Либідь. Сидів Кий на горі, де нині узвіз Боричів, а Щек сидів на горі, що нині зветься Щекавиця, а Хорив на третій горі, котра прозвалася по ньому Хоревицею. І збудували городок в ім'я старшого
|
свого брата, і назвали його Київ, і був навколо міста ліс і бір великий, і ловили там звірів, і були ті мужі мудрі та тямущі, і називались вони полянами, від них поляни й до сьогодні у Києві.
...По смерті братів цих поляни пригноблювалися древлянами та іншими навколишніми людьми. І знайшли їх хозари сидячими на горах цих у лісах і сказали: «Платіть нам данину». Поляни, порадившись, дали від диму по мечу. І віднесли їх хозари до свого князя й до своїх старійшин, і мовили їм: «Ось нову данину захопили ми». Ті ж спитали у них: «Звідкіля?». Вони ж відповіли: «В лісі на горах над рікою Дніпром». Знову спитали ті: «А що дали?» Вони ж показали меч, і мовили старці хозарські: «Не добра ця данина, княже: ми добули її зброєю, гострою лише з одного боку, тобто шаблями, а у цих зброя на два боки гостра, тобто мечі: стануть вони коли-небудь збирати данину і з нас, і з інших земель». І збулося це все, бо ж не по своїй волі говорили вони, а по божому повелінню.
В літо 360 (852 рік), індикта 15, коли почав царювати Михаїл, стала прозиватися Руська земля. Дізналися ми про це тому, що при цьому цареві приходила Русь на Цареград, як пишеться про це в літописанні грецькому. Ось чому з цієї пори почнемо і числа покладемо.
Джерела про слов 'ян друкуються за: Давня історія України: У 2 кн. / Толочко П. ТІ. (керівник авт. колективу), Козак Д. Я, Крижи-цъкий С. Д. та ін. — К, 1995. — Кн. 2. — С 198—203.
|
|
:
: