|
|
ухилилися від звичної до особи посланника поваги, проігнорували права і вбили Мезаміра. Відтоді більше, ніж раніше, почали авари розоряти землю антів, не перестаючи грабувати й поневолювати жителів.
Уривок 35
. 577/578 pp. Отже, поки проходив час в цих переговорах і посли обох держав займалися ними, а про східну війну нічого не було відомо, слов'янський народ в числі біля 100 000 чоловік спустошував Фракію й багато інших областей. Це було на четвертому році царювання Тиверія Константина.
Уривок 36
578 р. Еллада була спустошена склавінами, з усіх сторін нависла над нею біда. Тиверій не мав достатніх сил протистояти і одній частині'ворогів, тим менш всім разом... Відправив він посольство до князя аварів Ваяна... Тиверій схилив його воювати проти склавінів, для того, щоб, розоряючи римські області... повернулися на свою рідну землю й, бажаючи допомогти їй, перестали грабувати римську... Як тільки авари переправилися на протилежний берег (Істра), вони почали негайно палити поселення склавінів, розоряти їх і спустошувати поля. Ніхто з проживаючих там варварів не посмів вступити з ними у бій; всі втекли у хащі й густі ліси. Зрештою, похід аварів проти склавінів був наслідком не тільки посольства кесаря й бажання Ваяна виявити йому подяку за виявлені йому ласки, — він здійснювався і з власної ворожості Ваяна до склавінів. Адже перед тим вождь аварів відправив посольство до Давріта і до найважливіших князів склавінського народу, вимагаючи, щоб вони покорилися аварам і зобов'язалися платити данину. Давріт і старшина склавінські відповіли: «Чи народилася на світі й зігрівається проміннями сонця ця людина, яка б підкорила собі силу нашу? Не інші нашою землею, а ми чужою звикли володіти, і в цьому ми впевнені, поки будуть на світі війна й мечі».
Іоанн Ефеський. Церковна історія
Уривок 43
VI.25. На третьому році по смерті імператора Юстина і правління державного Тиверія рушив проклятий народ слов'ян, який пройшов через всю Елладу і по країні Фессалоніці і по фракійських провінціях. Здобув багато міст і фортець, спалив, пограбував і підкорив країну, сів на ній владно і без страху, як у своїй власній, і впродовж чотирьох років, доти, доки імператор був зайнятий персидською війною і відправив всі свої війська
|
на Схід, вся країна була віддана напризволяще слов'янам; останні зайняли її й розтіклися по ній на час, який призначив Бог. Вони спустошують, палять і грабують країну навіть до зовнішніх стін, так що захопили всі імператорські табуни, багато тисяч голів худоби й інше, і диви — от тепер 895 рік — вони живуть, сидять і грабують в римських провінціях без турбот і страху, вбиваючи і спалюючі, вони стали багатими, мають золото і срібло, табуни коней і багато зброї. Вони навчилися вести війну краще, ніж римляни, (і все ж вони) люди прості, які не сміли з'явитися з лісів і степів і не знали що таке зброя, за винятком двох або трьох дротиків.
Маврикій. Стратєгікон
ХІ.5. Племена слов'ян і антів близькі за способом життя, за своїми звичаями, за своєю любов'ю до волі, їх ніяким чином не можна схилити до рабства або покори у своїй країні. Вони багаточисельні, витривалі, легко переносять спеку, холод, дощ, наготу, нестачу їжі.
До прибуваючих до них іноземців вони ставляться ласкаво й, виявляючи їм знаки своєї поваги, (при переході їх) з одного місця в інше охороняють їх при необхідності, так що якщо б виявилося, що через недбалість того, хто приймає в себе іноземця, останній зазнав (якоїсь) шкоди, приймаючий його раніше починає війну (проти винного), вважаючи справою честі помститися за чужоземця. Тих, хто знаходиться у них в полоні, вони не тримають у рабстві, як інші племена, на протязі необмеженого часу, а, обмежуючи (термін рабства), певним часом пропонують їм вибір: бажають вони за певний викуп повернутися геть чи залишитися там (де вони знаходяться) на становищі вільних і друзів.
У них велика кількість різноманітної худоби і плодів земних, що лежать у купах, особливо проса і пшениці.
Скромність їх жінок перевищує всяку людську природу, так що більшість із них вважають смерть свого чоловіка своєю смертю і добровільно душать себе, не вважаючи перебування вдовою за життя.
Вони селяться у лісах, біля важкодоступних рік, боліт та озер, влаштовують у своїх житлах багато виходів... Необхідні для них речі вони заривають у тайниках, нічим зайвим відкрито не володіють і ведуть життя бродяче.
Воювати зі своїми ворогами вони люблять у місцях, що поросли густим лісом, у тіснинах, на урвищах; з вигодою для себе користуються (засідками), раптовими атаками, хитрощами, і вдень, і вночі винаходячи багато (різноманітних) способів. Досвідчені вони також і в переправі через ріки, перевершуючи в цьому відношенні всіх людей. Мужньо витримують вони перебування у воді, так що часто деякі з числа тих, що залишаються
|
|
:
: