|
|
шию тварини, повертає палку, встромлену в петлю, і задушує тварину, не запаливши вогню і не виконавши посвячень і узливання; задушивши тварину і знявши з неї шкіру, жертвоприноситель починає варити м'ясо.
Через те що скіфська земля дуже бідна на ліс, то скіфи придумали такий спосіб варити м'ясо: здерши з тварини шкіру, очищають кістки від м'яса, потім кладуть його в казани місцевого виробу, якщо такі є; ці казани найбільше схожі на лесвійські чаші, тільки далеко більші за них; поклавши м'ясо в ці казани, запалюють кістки тварин і на них варять м'ясо; якщо казана нема, то вкладають усе м'ясо в шлунки тварин, підливають води і запалюють кістки; вони горять прекрасно, а очищене від кісток м'ясо легко вміщується в шлунку. Таким чином, бик сам себе варить, а також і всі інші жертвені тварини. Коли м'ясо звариться, то жертвоприноситель, відділивши божеству найкращі шматки м'яса і нутрощів, кидає їх уперед. У жертву приносять різну скотину, а особливо коней...
...Військові звичаї у них такі: скіф п'є кров першого забитого ним ворога, а голови всіх забитих у бою відносять до царя, бо той, хто приніс голови, дістає частину захопленої здобичі, а той, хто не приніс, не дістає.
...Царські гробниці містяться в Геррах, до яких іде судноплавний Бо-рисфен. Коли в них (скіфів) помре цар, тут викопують велику чотирикутну яму, виготувавши її, намащують труп покійного воском, розрізують живіт, наповнюють рубленим купером, ладаном, насінням селери, ганусом, потім знову зашивають, беруть труп і на возі везуть до другого племені. Ті, до яких везуть покійника, роблять те ж, що царські скіфи: відрізують собі частину вуха, обстригають навкруги волосся, надрізують руки, роздряпують лоб і ніс і простромляють стріли крізь ліву руку. Звідти везуть на возі труп царя до другого підвладного їм племені, причому ті, до яких приїжджали раніш, ідуть за ними. Об'їхавши таким чином з трупом усіх, вони приїжджають до Геррів, які з усіх підвладних народів живуть на найвіддаленішій окраїні і в землі яких знаходиться кладовище. Тут кладуть труп у могилу на підстилці, по обидва боки його стромляють списи, на них кладуть дошки і вкривають їх очеретом, а в решті простору могили ховають одну з наложниць царя, перед тим задушивши її, а також винода-ра, кухаря, конюха, слугу, візника, коней, по добірній штуці різної іншої скотини і золоті чаші (срібло і мідь зовсім не вживається); після всього цього вони всі насипають великий курган, намагаючись зробити його якомога більшим.
Після того як мине рік, знову роблять так: із слуг, що залишались, вибирають найздібніших (вони природні скіфи, бо цареві служать ті, яким він сам накаже, а купованих рабів у них зовсім немає) і з них п'ятдесят чоловік, а також п'ятдесят найкращих коней задушують... Розставивши навколо могили таких вершників, скіфи розходяться.
8
|
Так ховають скіфи своїх царів; на випадок же смерті одного із інших скіфів найближчі родичі обвозять покійного на возі по всіх його друзях; кожний з них частує провожатих, причому і покійникові пропонує частину всіх подаваних іншим страв. Приватних осіб возять таким чином сорок днів, а потім ховають...
...В їх землі ростуть коноплі, дуже схожі на льон, крім висоти і товщини; з цього погляду коноплі значно перевищують льон; вони ростуть і в дикому стані і сіються. Фракійці роблять з них одяг, дуже схожий на лляний, так що навіть людина, яка не дуже на цьому знається, не може розібрати, чи зроблене вбрання з льону, чи з конопель; а хто не бачив конопляної матерії, той вважатиме конопляне вбрання за лляне.
Скіфи беруть насіння цих конопель, входять під повсть і кидають насіння на розпечене каміння. Від кинутого насіння здіймається такий дим і пара, що ніяка грецька парова баня не перевершить цієї скіфської. Скіфи захоплюються такою банею і виють від утіхи: це заміняє їм обмивання, бо вони зовсім не миють собі тіла водою. Жінки їх труть об шорсткий камінь, кипарисове, кедрове й ліванне дерево, підливаючи до них води, і густою масою, що при цьому утворюється, вимазують собі все тіло і обличчя: це дає тілу приємний запах, а коли на другий день знімуть мазь, то воно стає чистим і глянцюватим.
Хрестоматія з історії УкраїнськоїРСР. — К., 1959. ~Т.І.~ С 11—13.
Гіппократ про життя і звичаї скіфів (V ст. до н.е.)
В Європі є скіфський народ, що живе тепер навколо озера Меотіди і відрізняється від інших народів. Назва його савромати. Жінки їздять верхи, стріляють з луків і кидають дротики, сидячи на конях, і б'ються з ворогами, поки вони дівчата, а заміж вони не йдуть, поки не заб'ють трьох ворогів, і оселюються жити з чоловіками не раніш, як принесуть звичайні жертви. Та, що вийде заміж, перестає їздити верхи, поки прийде потреба поголовно виступати в похід...
Щодо зовнішнього вигляду інших скіфів, саме схожості їх між собою і несхожості з іншими народами, можна сказати те саме, що й про єгиптян, виключаючи те, що в других це зумовлюється спекою, а в перших холодом. Так звана «Скіфська пустиня» являє собою рівнину, багату на траву, але позбавлену дерев і помірно зрошену; по ній течуть великі ріки, які відводять воду з степів. Ось тут і живуть скіфи; звуться вони кочівниками, бо в них немає хат, а живуть вони в кибитках, з яких найменші бувають чотириколісні, а інші шестиколісні; вони кругом закриті повстю і зроблені подібно до домів: одні з двома, інші з трьома відділами; вони непро-
|
|
:
: