ликим завоюванням і двигуном людської цивілізації. Без неї не було б таких унікальних явищ світової історії, як антична Греція і Рим, епоха Відродження та Нового часу. Саме приватна власність була і є основою виникнення автономного індивіда, такої ж сім'ї, асоціацій, партій, професійних спілок, інших структур громадянського суспільства. А громадянське суспільство саме і передбачає збалансований взаємоконтроль і взаємообме-ження державних і недержавних органів і рухів — щоб державні органи, їх діяльність завжди були у полі зору недержавних органів і рухів, а останні, в свою чергу, погоджували свою діяльність із законом і враховували об'єктивні потреби людини і держави.
Таким чином, можливість мати приватну власність характеризується її природним характером. Конституція і закони лише закріплюють це невід'ємне право людини. Індивід лише тоді здатний на рівноправні стосунки з державою і суспільством, коли він впевнений у своєму економічному благополуччі. А таке благополуччя індивіду може дати тільки індивідуальна (приватна) власність. Звідси свобода і недоторканність приватної власності - одна з основних можливостей людини і громадянина в Україні.
Власник має можливість володіти, розпоряджатися і користуватися своєю власністю. Такий власник має бути автономним^ індивідом. Слід зрозуміти, що в громадянському суспільстві існує автономний індивід. Автономний не в розумінні цілковитої ізоляції (тоді і громадянське суспільство було б неможливим), а в розумінні того, що всі його суспільні зв'язки мають несуперечливий характер і забезпечують йому свободу його власними силами, методами і формами. Це означає, що автономний індивід для забезпечення своєї свободи повинен не тільки мати право приватної власності, можливість створити відокремлені від держави об'єднання, а й володіти, розпоряджатися і користуватися благами, які дає приватна власність.
Будь-яка свобода індивіда (політична, соціальна, культурна, інтелектуальна, особиста) в умовах громадянського суспільства може бути реальною лише за умови володіння ним економічною свободою, а остання, у свою чергу, забезпечується за наявності у нього власності. Тобто, найголовнішими ідеями, що
свідчать про наявність автономії індивіда та реальність громадянського суспільства, завжди визнаються дві умови, а саме: а) забезпечення свободи і обґрунтованої нею автономної особистості; б) демократичне вирішення проблеми власності та її форм, що забезпечують цю автономію і свободу. Так, Г. Гегель, розглядає саме ці моменти, а він, як відомо, абсолютизує державу, вважає, що не громадянське суспільство повинно забезпечувати належне становище особистості, а держава. Однак для нас це не має принципового значення тому, що в основоположних питаннях свободи і власності Г. Гегель дотримувався ідентичних з нашими позицій, неодноразово доводячи, що в державі людину визнають і до неї ставляться, як до розумної, як до вільної, як до особистості тому, що вона долає свою природність і підкоряється загальному, тобто законові, і ставиться до інших так, як би хотіла, щоб ставились до неї, тобто визнає інших теж розумними, вільними особистостями1.3 цих роздумів ми частково отримуємо відповідь на питання про те, як у громадянському суспільстві забезпечуються свобода і пов'язана з нею автономія особи. Адже, виходячи з цього, можна стверджувати, що вона корениться в розумній і доцільній організації суспільного життя людей.
Для того щоб самому отримати свободу, слід підпорядкувати свої природні бажання загальним інтересам, і суспільство в особі інших індивідів оцінить це, визнає тебе розумною особистістю і надасть свободу2. Аналогічну позицію займав і російський вчений публіцист Д. Фонвізін, який, досліджуючи, у чому є найбільше добро для держав і народів і що є істинною сутністю усіх систем законодавства, дійшов висновку, що це те, про що тепер він буде розмірковувати: «свобода і власність»3. Інший російський учений І. Пнін співає власності й особистій безпеці
1Гегель Г. В. Ф. Философия права: Пер. с нем. / Ред. и сост. Д. А. Кери-мов и В. С. Нерсесянц; Авт. вступ, ст. и примеч. В. С. Нерсесянца. — М.: Мнсль, 1990. - С. 75-95.
2Колодій А. М., Олійник А. Ю. Зазначена праця. — С. 88.
3ФонвизинД. И. Рассуждения о непременньїх государственньїх законах // Исупов К., Савкин И. Русская философия собственности (XVII— XX вв.). - СПб.: СП «Ганза», 1993. - С. 49.
:
: