Розділ І, Загальні положення правоохоронної ... діяльності'
Глава 3. Державна політика у сфері правоохорони
41
лютизації заборони, тобто було заборонено те, що не дозволено законом, потребує заміни заборони як способу впливу на поведінку людини.
В Український державі поступово утверджується новий принцип формування взаємовідносин між людиною і державою — дозволено те, що не заборонено законом. Правовий порядок за таким принципом грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на основі, в межах повноважень та у спосіб,, що передбачені Конституцією та законами України.
Спрямованість діяльності судових та правоохоронних орга-> нів трансформується в її завдання. Правовий зміст завдань стабілізує, впорядковує її. Існують п'ять базисних завдань: по-перше, збереження (охорона) існуючого конституційного ладу; по-друге,, захист конституційних прав і свобод громадян; по-третє, захист правомірних інтересів вітчизняного товаровиробника; по-четвер- . те, цілеспрямований розвиток систем судової та правоохоронної діяльності, зокрема поліпшення їх кількісних та якісних показників; по-п'яте, боротьба зі злочинністю. За часів СРСР найважливішим завданням була, як правило, лише одна з її складових (важлива, проте не головна і тому гіпертрофована) — боротьба зі злочинністю..
Зосередження діяльності суду та правоохоронних органів на одному антикриміногенному напрямі було б не зовсім вірним. Боротьба зі злочинністю є, безперечно, важливим завданням їхньої діяльності. За Указом Президента України від 21 липня 1994 року "Про невідкладні заходи щодо посилення боротьби із злочинністю" правоохоронним органам приписується "вважати боротьбу із злочинами проти особи, злочинністю в економічній сфері, зокрема в кредитно-фінансовій та банківський системах, у зовнішньоекономічній діяльності та торгівлі, на транспорті, головними напрямами діяльності"1. Разом з тим слід зауважити, що поняття боротьби зі злочинністю є оціночним, а тому може трактуватися і як гасло (ідея, теза), яке використовується в політичних або відомчих цілях.
Під приводом боротьби зі злочинністю в сучасних умовах можливе і посилення охорони правопорядку, і фіскально-силовий тиск на господарські та комерційні структури, і бюрократи-
зація податкових процедур, і впровадження тотальних форм контролю за підприємництвом, тобто звуження захисту прав людини.
У сучасних умовах правоохоронна діяльність дедалі більше застосовується як засіб управління та контролю. Поступово розширюється її вплив на банківєько-фінансову сферу, на стан різних галузей народного господарства, зокрема на паливно-енергетичний комплекс, транспортні перевезення, на приватизацію державних підприємств, управління підприємствами, у статутному фойді яких є частка державних коштів. При цьому застосовується ефективна протидія соціальним відхиленням та правопорушенням. Зміст впливу правоохорони має на меті лише доповнити економічні, фінансові та технічні рішення у процесі соціального управління* але не замінити їх. Вплив правоохоронних органів має До того ж запобіжне призначення.
Припиняючи контрабанду та випуск недоброякісної продукції, правоохоронні органи докладають зусиль щодо вирішення однієї з ключових проблем економіки — захист вітчизняного товаровиробника, подолання негативних товарообмінних відносин. Забезпечують захист вітчизняного товаровиробника органи правосуддя та практично всі суб'єкти правоохоронної діяльності, а саме: органи прокуратури, служба безпеки, митні органи, прикордонні війська, органи внутрішніх справ, а також адвокатура.
Спрямованість правоохоронної діяльності проти небажаних соціальних явищ має конструктивний характер, згідно із яким правові рішення лише доповнюють економічні, фінансові та технічні рішення, комплексно впливаючи на припинення та подальше обмеження цих явищ.
Правоохоронна діяльність — важлива складова внутрішньої політики, що здійснюється в державі. Вона є одним із продуктів внутрішньої політики держави, загальні засади якої визначає Верховна Рада України. На сучасному етапі правоохоронна діяльність закономірно забезпечує українське державотворення1. Ідеологія державотворення вимагає організації оптимального управлінського процесу з питань внутрішньої політики, неупере-дженого провадження у господарських, адміністративних, кримінальних та цивільних справах, забезпечення прав і свобод люди-
Див.: Мала енциклопедія етнодержавознавства. — К.: Генеза, 1996. — С. 590, 604, 617—619; Ідеологія державотворення в Україні: історія і сучасність // Матеріали науково-практичної конференції 22—23 листопада 1996 року.-К., 1997.
Див. також: Престулность в Украине //Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1994. — № 2.
:
: