вигнати дитину зі сім'ї за недостатню повагу, публічно зректися її. У такому випадку сина виключали зі списку членів деми, позбавляли права спадкування батьківського майна. Батько міг віддати дитину на виховання в іншу сім'ю, міг призначити опікуна на випадок своєї смерті, вибирав для дочки чоловіка та ін.
Навіть дорослі діти, які мали сім'ї, повинні були слухати батьків, поважати їх, при потребі — утримувати. За невиконання цих обов'язків їх могли притягнути до відповідальності.
Відомим було усиновлення (удочеріння), на яке мали право повноправні, дієздатні громадяни, котрі були бездітними або мали тількидо-чок. Усиновлювати можна було тільки при житті або в заповіті. Коли в усиновителя згодом народжувався син, то усиновлення все одно залишалося дійсним, а усиновлений був рівний у правах з рідними дітьми — і спадкував майно батьків нарівні з ними. Не мав права усиновлювати той громадянин, який сам був усиновленим.
Здебільшого усиновлення мало, на меті збереження у сім'ї родинного майна, традицій, вшановування культу родинних богів, принесення жертв богам і померлим предкам тощо (це могли робити тільки чоловіки). Усиновлення спричиняло вихід усиновленого з фратрії і дему попередньої родини, припинення спорідненості, звільнення від будь-яких попередніх обов'язків.
Усиновлення могло бути розірваним тільки за взаємною згодою обох сторін. Усиновлений міг зробити це й односторонньо, з власної ініціативи, але тільки тоді, коли залишав названому батькові свого сина.
Поширена була й опіка, яку встановлювали над неповнолітніми, жінками й душевнохворими шляхом запису в заповіті або урядово (державою). Опікун повинен був утримувати підопічного, забезпечити навчання і здобуття професії, захищати його інтереси, управляти його майном. Опікуна за невиконання чи недобросовісне виконання обов'язків можна було притягнути до відповідальності. Таке право мала родина підопічного або архонт-епонім.
Опіка закінчувалася з досягненням підопічним 18 років і прийняттям його до складу дему або з одруженням дівчини. Опікун звітував про свою діяльність. Упродовж п'яти років після припинення опіки підопічний міг оскаржити дії опікуна.
Спадкове право. На ранніх етапах розвитку афінське право знало тільки спадкування згідно зі законом. Реформи Солона встановили й спадкування за заповітом.
Отже, згідно зі законом, спадок мали передусім сини померлого. Дочки при наявності синів не спадкували. Однак вони мали право при виході заміж на отримання від братів приданого. Між синами майно
:
: