|
|
У цей час покарання стають ще більш жорстокими — злочинців варили у котлах, виривали у них ребра, сверлили голови, закопували живцем у землю, розрубували на частини з насаджуванням голови на палі у людних місцях. Широко застосовувались каторжні роботи, заслання у віддалені, прикордонні райони та ін.
Особливо жорстоко карались злочини, які були небезпечними для держави, правителя, правлячих кіл. У цьому випадку карали не тільки самого злочинця, а і його родину по батькові, матері і дружині аж до третього покоління. "Винних" перед смертю мучили, знущались над ними. У тих злочинців, що паплюжили чи обмовляли імператора, сановників, попередньо відрізали язик. Тих, хто не доніс на злочинців або переховував їх, розрубували навпіл.
Правда, конфуціанці в цій сфері теж вели боротьбу з легістами, виступаючи за введення більш легких покарань. Під їх впливом ще з часів Мувана стало можливим відкуплятися від покарань. У першу чергу це дозволялося родовій і новій знаті, представникам заможних верств населення.
Від таврування, наприклад, можна було відкупитися за 100 шуа (грошова одиниця), від відрізання носа — за 200 шуа, від смертної кари — за 1000 шуа.
Мали пільги й урядовці, різні чиновники. В імперії Цінь, якщо чиновник вчинив незначний проступок, то його понижували у ранзі. У випадку серйозного злочину — позбавляли всіх звань, пільг і посад та посилали рядовим воїном на прикордоння. Лише за злочини державного характеру винного чекала смертна кара. При цьому стосовно членів правлячого роду і високопоставлених сановників практикувалась так звана "почесна страта", коли імператор посилав винному шнурок або меч, що означало наказ покінчити з собою.
Розширення такого роду привілеїв чиновництва продовжувалось і в часи Ханьської династії. Так, згідно з одним імператорським указом (195р.дон.е.) особи 15 і 16 рангів знатності, а також родичі імператора по чоловічій і жіночій лініях звільнялись від калічницьких покарань і присуджувались до більш м'яких — збирання дров для храмів, догляду за рисовими полями тощо.
Навіть коли чиновники п'ятого рангу і вище були заарештовані та закуті у кайдани, а також ті, кого імператор знав особисто, то до них слід було "в ув'язненні бути поблажливими".
І ще одне: ще в шансько-інському Китаї, як і пізніше, була відомою особлива система символічних покарань ("сян"). Відрізання ноги, наприклад, замінялось (за викуп або завдяки знатності) замалюванням тушшю коліна, смертна кара — носінням грубої полотняної сорочки і т.п.
|
Проте з іншого боку, коли у ханьському Китаї в 167 р. до н.е. Сяо Вень спеціальним указом відмінив тілесні кари і замінив їх символічними, то навіть конфуціанці виступили проти цього, заявивши, що тяжкість покарання повинна збігатися з мірою скоєного "лі", бо інакше будь-яка невідповідність порушує гармонію, породжує ненависть, заздрість. Указ був відмінений.
Судовий процес. З самого початку, з перших кроків китайської державності судовий процес мав змагальний характер. Сторони збирали і передавали у суд докази, забезпечували явку свідків і т.п.
Процес починався з ініціативи потерпілого, який звертався за скаргою до судових властей. У суді сторони виступали з промовами, представляли докази. Іноді застосовувалась і ворожба. Судді, розглядаючи справу, повинні були враховувати "п'ять зовнішніх ознак", що стосувалося поведінки і зовнішнього вигляду сторін і свідків: по мові, по обличчі, по диханні, по реакції на питання, по погляду очей.
Проте досить швидко, вже в часи пізнього Шан (Інь), стали вводитись елементи обвинувально-розшукового процесу, який згодом утвердився остаточно і безроздільно.
У першу чергу обвинувально-розшукова форма стала практикуватися у випадку скоєння суспільно-небезпечних, антидержавних злочинів. Держава стала активно втручатись у розшук і покарання злочинців. У "Книзі законів" Лі Фуя є спеціальні розділи "виявлення" та "затримання". Створюється система вистежування злочинців.
Справа починалась з заяви чи доносу у відповідні органи (повітову управу чи окружне управління). Донос мусив бути точно визначеним, неточність каралась. "Право" на донос залежало від соціального становища особи і її місця у системі кровної спорідненості. Жорстко, на основі принципу "повернення звинувачення" карався лжедоносець. Тобто фальшивому донощикові загрожувало те ж покарання, яке наклалось би на обвинуваченого, якби донос був правдивим. Донести щодо замисленого злочину проти імператора і держави міг будь-хто. Донощику видавалась винагорода, як і тому, хто вбив ворога.
Але заборонялось під загрозою смерті доносити на батьків, діда, бабу та інших близьких родичів, окрім вбивства батька, коли можна і слід було донести навіть на матір. Заборонялись анонімні доноси.
Глава сім'ї мусив видати своїх людей, передати в суд винних домочадців і слуг та рабів, інакше підлягав покаранню. Йому ж надано право вбивати рабів за провини чи інакше карати їх.
Розслідуванням справ займались окремі чиновники —ліньші. Розслідування тяжких злочинів передавалось в окружні управління, при
|
|
:
: