ху Чжоу появилась приватна власність на рабів. їх можна продавати, купувати, дарувати, обмінювати.
У У-ПІ ст. до н.е. вже офіційно існували дві категорії рабів: державні і приватні, причому кількість останніх постійно зростала, торгівля ними велась вільно і у широких масштабах.
Знову ж таки ці процеси держава намагалась стримувати або хоч би контролювати. Так, у 9 р. н.е. Ван Ман оголосив усі землі державними, які підлягають розподілу за принципом цзиньтянь, всіх рабів — "приватнозалежними", а работоргівлю заборонив. Проте згодом він же мусив знову дозволити торгівлю як землями, так і рабами.
Дозволялось кожному займати цілинні й безгосподарські землі. Через певний строк вони записувались у державний кадастр як ті, що належать особі, яка їх зайняла. Так було і щодо безгосподарських рабів.
На початку нашої ери дещо пом'якшується становище рабів. У І ст. імператор Уді видав указ про звільнення осіб, перетворених у державних рабів, "якщо попередніми законами не було передбачено такого покарання за скоєні ними злочини". Були звільнені й раби, що продали себе у рабство через нужду й голод або були насильно продані у рабство (наприклад, наложниці, діти). Заборонено таврування рабів.
Зобов'язальне право. Воно у Стародавньому Китаї, незважаючи на домінанту державної й общинної власності, було досить розвиненим. Відомі різні види договорів. Насамперед — це договір купівлі-продажу.
Розвиток обміну, розвиненість ремесла, садівництва, скотарства зумовили появу ринків, де продавались різноманітні товари, з періоду Чжоу — ще й раби, а з середини І тис. до н.е. — сади, городи, земля.
При купівлі-продажу рабів, землі, всілякої нерухомості вимагалось укладання контракту і, крім того, державі виплачувалось певне мито. В ІУ-Ш ст. до н.е. на ринках угоди укладались у присутності спеціальних чиновників, які їх реєстрували і збирали мито. Обов'язковою була і присутність свідків. При продажу нерухомостей їх імена включались у текст угоди. В одній з таких угод, текст якої дійшов до наших днів, писалося, що "віднині покупцеві належить все, що росте на цьому полі, і все, що над ним до неба, і під ним — до підземного царства".
Поширеним був також договір дарування. Численні написи на кістках, панцирах черепах, бронзових предметах (тарілках, табличках та ін.) свідчать, що дарували землю, рабів, дорогоцінності, колісниці, зброю та інше майно.
Приблизно під кінець періоду Чжоу набули значного поширення договір позики і лихварство. Його об'єктом були переважно гроші,
:
: