|
|
Брахмани мали монопольне право тлумачити закони, давали вказівки і поради людям інших каст щодо їх застосування. їх обов'язком було постійно вивчати Веди (священні книги) і навчати їх інших, приносити жертви за себе і за інших, дарувати і приймати подарунки. Жертвопринесення, як і інші явища соціального буття, що не обходилися без участі брахманів (шлюб, народження, смерть), супроводились складними обрядами, ритуалами. За їх виконання брахмани брали велику плату.
За вченням брахманів, між ними і кшатріями повинна існувати тісна співпраця і взаємодопомога: "Без брахмана не процвітає кшатрій, без кшатрія не процвітає брахман; брахман і кшатрій, об'єднавшись, процвітають і в цьому і в потойбічному світі".
Брахманів вважали володарями усього живого і мертвого на землі, усі їхні бажання виконували безвідмовно. Особу і майно брахмана вважали недоторканими, а будь-яка образа, поранення, вбивство тягнули за собою суворі покарання, здебільшого мученицьку смерть. Виняткове становище брахманів, постійні дорогі жертвопринесення, яких вимагав брахманізм від усього населення, освячений ним кастовий устрій, вчення про переродження душ, згідно з якими душі померлих не потрапляють у загробний світ, а відразу відроджуються в іншому тілі (залежно від суми позитивних і негативних вчинків, здійснених за життя, особливо щодо брахманів — отже, після смерті людина за заслуги перед богами і брахманами може народитися представником іншої, вищої касти) — усе це викликало у суспільстві рух протесту, який знайшов відображення, зокрема, в нових релігійних течіях — буддизмі та джайнізмі. Обидві ці течії відкидали авторитет Вед, заперечували кастовий поділ. Вони твердили, що всі люди рівні, а долю людини визначає сума добрих і поганих справ предків. Способом для досягнення щасливого життя і потомства є не дотриманя законів і наказів кожної з каст, а чернечий спосіб життя, незаподіяння зла живим істотам тощо.
Другій касті, кшатріям, ставили в обов'язок управляти країною, захищати її, охороняти підданих, здійснювати жертвопринесення і вивчати Веди, пильнувати, щоб усі люди дотримували законів і релігійних обрядів та ритуалів. Кшатрід — це була світська знать, наділена державною, політичною і військовою владою. Проте діяла вона не на свій розсуд, а під постійним контролем брахманів. Упродовж життя, аж до самої смерті, вчителями, опікунами, наставниками чи порадниками кшатріїв були брахмани. Економічне становище кшатріїв було різним. Більшість з них були багатими, проте траплялись і незаможні, а дехто за борги навіть потрапляв у кабалу.
|
Найчисленнішою була каста вайшів — це безпосередні виробники, трудяще населення — селяни, ремісники, торговці та ін. Люди цієї касти були зобов'язані вправно і добросовісно працювати, примножувати своє майно, своєчасно і регулярно робити жертвопринесення, бути покірними волі брахманів, своєчасно сплачувати податки, забезпечувати всім необхідним себе і членів вищих каст.
Каста шудрів повинна була "смиренно служити" трьом першим кастам. Вона займала третьорядне становище. Дослідники зазначають, що шудри — це люди особисто вільні, вони не були рабами, мали право володіти майном, вільно ним розпоряджатися. Вони мали свої сім'ї, свої права і обов'язки. Як свідчать документи, шудра не повинен нагромаджувати багатство, навіть маючи таку можливість, оскільки, набуваючи багатство, він тим самим утискав брахманів. Цей припис, однак, не ставав на перешкоді деяким шудрам збагачуватись.
Оскільки переходи з касти в касту були суворо заборонені, категорично забороняли і мішані шлюби. Коли ж такий шлюб відбувався, то чоловік і дружина втрачали приналежність до каст, потрапляли у категорію "чандалів" — людей поза суспільством, відщепенців, які не мали жодних прав, не мали майна, їх усі зневажали і вони навіть не могли проживати в середовищі вільних людей.
Отже, саме цей своєрідний кастовий устрій Стародавньої Індії, кастова приналежність були визначальними у встановленні правового становища людини у суспільстві, а не соціально-економічний стан, як це мало місце у більшості країн Стародавнього світу.
Рабство тривалий час мало патріархальний характер, його джерелами, як відомо, були військовий полон, народження дітей від батьків-рабів, боргове рабство, перетворення вільного в раба за скоєння злочину. Водночас зазначимо, що раби-землероби часто жили громадами, мали свої сім'ї, а брахмани і кшатрії, забираючи у них більшу частину виробленої сільськогосподарської продукції, решту їм залишали, не втручаючись у їхнє повсякденне господарське життя. Таких рабів називали даса.
Раби в Індії були у приватній власності, храмовій, царській. Вони виконували різні роботи в домашньому та храмовому господарстві, у полі, в майстернях та ін. Багато рабів поруч з общинниками працювали на будівництві іригаційних споруд, палаців, прокладанні доріг, вирубуванні лісів. Рабів продавали, купували, дарували.
|
|
:
: