необхідно було об'єднувати зусилля всієї держави, а це вимагало міцної влади. Без сильної влади, що здійснювала загальний нагляд і керівництво виконанням усіх цих робіт, Єгипет швидко б занепав.
Фараон правив державою за допомогою великого розгалуженого чиновницько-бюрократичного апарату. Найголовнішим, найвищим з державних сановників був джаті (візир). Візирів призначали фараони спочатку зі своєї найближчої родини, а згодом із середовища служилої знаті. Візир очолював увесь чиновницький апарат, зосереджуючи і адміністративну, і судову владу. Він був начальником усіх царських скарбниць, усіх складів і сховищ, керівником усіх державних і царських робіт, його називали "начальником усієї держави, півдня і півночі", "начальником усіх вельмож", йому віддавали великі почесті: при появі його в приміщенні усі падали долілиць. Релігійна ідеологія підтримувала високий престиж візира, його оголосили "пророком справедливості", верховним жерцем бога Тота, бога законів і порядку, і вірили в те, що його устами говорить сам бог Тот, який, в свою чергу, є візиром
бога Ра.
Візир зосереджував усі важелі державного управління. Державні урядовці, незалежно від посади, доповідали йому про всі справи, від нього чекали вказівок і рішень. Оскільки апарат урядовців був суворо централізований, бюрократичний, то можна собі лише уявити безмежність його влади. Він був підпорядкований тільки фараонові, який уразі потреби давав йому безпосередні вказівки. Візир очолював Велику раду десяти — дуже важливий орган у системі управління, що була також, цілком імовірно, найвищою судовою інстанцією країни (не рахуючи фараона). В епоху Нового царства візир очолював також усі збройні сили країни.
Високим державним сановником був головний скарбник і одночасно хоронитель царської печатки. Функції його були ширші, ніж назва посади. Насправді йому підпорядковувались не тільки державна скарбниця, але ще й державні склади, комори, оскільки значну частину податків та різних інших зборів у Єгипті вносили натурою — зерном, худобою, птицею, плодами тощо. Тому його ще називали "завідувачем того, що дає небо, родить земля і приносить Ніл". Він скріплював царською печаткою всі державні документи, угоди, закони. Над ними стояли тільки фараон і візир.
Головному скарбнику безпосередньо допомагали два "скарбники фараона", які завідували каменоломнями, срібними і мідними рудниками, копальнями. Вони відповідали за поставляння будівельних матеріалів для царських робіт, могли ввозити їх з інших країн. Вони виконували також функції військового і морського міністрів.
Як і у Вавилоні, держава в Єгипті мала характер своєрідної монархії —«■ деспотії. Вся повнота державної влади (законодавчої, виконавчої, судової) належала одній особі — монархові, котрий правив за допомогою централізованого, бюрократично організованого апарату, спираючись на великий штат чиновників та професійну армію.
Причини деспотичної влади монархів крилися у специфічних природних умовах цього регіону, збереженні поземельної, сусідської общини, у відсутності впродовж тривалого часу, а потім слабкому розвитку приватної власності на землю, в необхідності проведення великого обсягу загальнодержавних, громадських (зокрема, іригаційних) робіт, необхідності тримати у покорі велику кількість рабів та ін.
На чолі держави стояв спадковий монарх — фараон, його влада була необмеженою: він прирівнювався до бога сонця — Ра, матеріалізованого на землі, воля якого — священна. Фараон — це "джерело життя, здоров'я і радості", оскільки він народився від бога і земної жінки. Починаючи з фараона Хефрена, титул великого бога Ра чи титул сина бога Ра обов'язково приєднувався до імені фараона. Ім'я його писали в овалі, що був символом сонця. Ідею обожнювання фараонів проводили за допомогою урочистих церемоній, пишних обрядів і свят. Перед ним падали ниць, ніхто не міг споглядати його обличчя, цілував ли землю біля його трону чи ніг. Великою честю вважали дозвіл поцілувати край одежі фараона чи обійняти його ноги. Написи повідомляють, що люди втрачали свідомість або й помирали при повідомленні, що з ними хоче говорити фараон.
Про авторитет фараонів, їх неосяжну владу засвідчують храми, споруджені на їх честь, грандіозні усипальниці —піраміди та інші будівлі, які споруджували впродовж десятиліть сотні тисяч людей. Фараону, і тільки йому, належала вся повнота законодавчої влади, його воля — закон; законом вважали все те, чого хоче фараон. Фараону належала і верховна виконавча, і судова влада, він був верховним воєначальником, іноді — й верховним жерцем.
Були, звичайно, періоди, коли влада фараона слабшала, їх убивали, усували з трону, особливо жерці, коли зміцнювались номи, домінували відцентрові сили. Але незабаром деспотична влада фараонів зміцнювалась і держава знову централізовувалась. Об'єктивні передумови впливали на це постійно. Насамперед, це необхідність будування і підтримання в робочому стані величезної, складної мережі каналів, водойм та інших іригаційних споруд. Така праця була не під силу не тільки окремим господарствам, громадянам, а навіть номам. Для ЇЇ виконання
:
: