давало довірителю право пред'явити до нього позов, який називався прямим позовом з доручення - actio mandati directa.
Обов'язки довірителя зводилися до прийняття результату, досягнутого довіреним у порядку виконання доручення, а також до компенсацї зроблених з цим витрат і сплатити гонорар. Якщо довіритель від компенсації витрат ухиляється, довірений набуває право пред'явити до нього позов, який називався зворотним позовом з доручення - actio mandati contraria.
Договір доручення здебільшого припинявся з його виконанням. Крім виконання, цей договір міг бути припинений: а) на односторонню вимогу довірителя, заявлену ще до того, як виконання не відбулося; б) на односторонню вимогу Довіреного, який, однак, під страхом відповідальності за спричинені збитки мав вести доручену справу, поки довіритель не зможе забезпечити свої інтереси іншими засобами; в) зі смертю довірителя або довіреного. Проте спадкоємці померлого довірителя були зобов'язані визнати всі дії, здійснені довіреним до того як він довідався про смерть довірителя, а сподкоємцям померлого довіреного приписувалося продовжувати ведення невідкладних справ, поки довіритель не зможе прийняти їх на себе або доручити іншій особі.
IV. Договір товариства (societas). Це консенсуальний договір, за яким дві або більше сторін погоджувалися спільно брати участь у досягненні якоїсь мети, дозволеної правом, корисної суспільству і самим товаришам, які брали у цьому участь.
У своєму історичному розвитку товариство, без сумніву, бере свій початок від ранньої римської сім'ї, яка об'єднувала під владою домовладики людей і майно. В літературі іноді її називали консорціум.
На початку републіки почали виникати товариства на Грунті різного підприємництва, які певною мірою копіювали сімейні порядки, але поступово набували своїх специфічних рис. Товариство відрізняється від усіх інших договорів тим, що в ньому могли брати участь багато осіб, які об'єднували свої . майнові вклади для досягнення певної мети - побудувати дім, вести торговельні справи тощо. Кожний з товаришів вносив свій вклад: гроші, майно, професійні вміння - відповідно до договірних умов.
Необхідним положенням товариства визнавалася згода товаришів, яка, на відміну від інших консенсуальних договорів, повинна бути постійною, а отже, смерть одного з товаришів припиняла діяльність товариства.
З часом товариства в Римі диференціюються за видом своєї діяльності: одні були постійно діючими, інші створювалися для певної мети і після її досягнення розпадалися. Товариші за згодою об'єднували свої вклади, щоб перетворити їх у спільне майно. Римському праву були відомі такі види товариства.
1. Товариство всякого майна (societas omnius bonoram). Це товариство свто-рювало найбільш повну спільність - спільність усього майна, навіть випадково
:
: