|
|
них зобов'язань. Таким був договір застави, уже відомий з попереднього розділу.
§4. Консенсуальні контракти
Консенсуальними називаються контракти, які виникають з простої згоди (consensua) сторін, а передача, якщо і відбулася, то не з метою укладення, а на виконання уже укладеного сторонами договору. Якщо реальний контракт породжував певні зобов'язання тільки після передачі речі, то консенсуальний договір набував чинності на момент досягнення згоди про предмет договору без виконання якихось додаткових формальностей. Римське право розрізняло чотири види консенсуальних контрактів: купівля-продаж, найм, доручення і товариства.
І. Договір купівлі - продажу - (emptio-venditio). Оборот речей відомий вже в найстародавніші часи. В умовах натурального господарства він відбувався у вигляді міни - товар на товар. З часом міна стає обтяжливою, бо не завжди можна було знайти в своєму господарстві зовсім непотрібну річ, яку можна було без шкоди обміняти на іншу, яка є більш необхідною. Все це зумовило появу "загального еквівалента" - спочатку у вигляді злитків міді, а згодом -бронзових грошей. З того часу перехід товару з рук в руки від продавця до покупця здійснюється з оплатою купівельної ціни - за гроші. Товар і гроші (або навпаки) є головна відмінна риса договору купівлі - продажу.
Вважається, що виникнення купівлі - продажу повсюдно відноситься до тієї епохи, коли вона здійснювалася за допомогою манципації, яка була необхідною формою для всіх речей. Згодом вона стала спеціальним способом лише для res mancipi, a res пес mancipi передавалися за допомогою неформальних традицій. Якщо процедура манципації не відбулася, то квіритським власником res mancipi залишався продавець, а покупець ставав бонітарним власником. Лише після подолання дуалізму jus civile і jus praetorium поступово згладжується дуалізм квіритської й бонітарної власності.
Навіть після того як купівля-продаж юридично визнавалася контрактом, консенсуальним, вона не відразу набула того вигляду, як у майбутньому. Потрібно було ще багато дечого з'ясувати юриспруденцією; чимало з того, що згодом вважалося обов'язковим, повинно було на початку ще застерігатися сторонами.
Договір купівлі-продажу, в якому бере участь продавець (вендітор) і покупець (емптор), можна визначити як консенсуальний контракт, згідно з яким перший зобов'язується передати другому у власність якусь річ (res), товар (merx), а другий зобов'язується заплатити першому за продану річ певну грошову суму. Господарська мета договору полягає в тому, що в господарство покупця надійшла на праві власності та чи інша необхідна.річ або товар.
|
Як відомо, договір купівлі-продажу як консенсуальний контракт укладався за допомогою простої згоди сторін. Проте сама згода набуває сили, якщо сторонам вдається домовитися з приводу речі, яка продається, та її купівельної ціни. Отже, товар, річ і ціна були суттєвими елементами договору купівлі-продажу.
Щодо предмета договору, то об'єктом продажу може бути все, що має майнову цінність, тобто не тільки речі тілесні (res corporales), але й безтілесні (res incorporales), зокрема право вимагати речі, не вилучені з обороту. Здебільшого, предметом договору були тілесні речі, які існували в натурі і належали продавцеві. Однак ні існування речі в натурі в момент укладення договору, ні приналежність її продавцю не були обов'язковими ознаками договору купівлі-продажу. Римським правом було встановлено, що не може бути перешкодою для укладення договору купівлі-продажу чужих речей. В таких випадках продавець бере на себе зобов'язання купити річ від власника і продати її покупцеві. Якщо продавцеві не вдалося одержати річ від власника і він не зможе продати її покупцеві, то останньому надавалось право відстоювати свої інтереси.
З розвитком обміну нерідко виникала потреба продати те, що з'явиться в майбутньому, наприклад майбутній врожай. Однак такий договір розглядався як укладений під відкладною умовою, тобто правові наслідки виникали в такому випадку не відразу після укладення договору, а після того, як зібрано врожай.
Іншим суттєвим елементом купівлі-продажу є ціна. Найцерше вона повинна виражатися в певній сумі грошей, в іншому разі договір буде не купівлею-про-дажем, а міною, коли еквівалентом обміну є певна річ. Ціна повинна бути визначена не тільки для вигляду, для приховування дарування, щоб обійти встановлену для цього форму. Вона повинна бути реальною і, як уже зазначалося, вираженою в грошах. Ціни, як правило, встановлювали залежно від умов ринку і визначалися вільним погодженням сторін. В окремих випадках ціна могла бути вищою або нижчою від нормальної вартості речі і право не втручалося в обговорення питання про те, чи справедлива вона чи ні. Однак згодом з цього приводу було введено виняткове правило: конституція імператора Діок-летіана надала продавцю речі, який одержав менше половини її справжньої вартості, право вимагати відновлення поперднього становища, тобто повернення сторонам усього того, що було одержано за договором, оскільки вважалося, що такий продаж відбувся за'несправедливою ціною. Протє навіть за таких обставин покупець міг зробити доплату до рівня справедливої ціни і таким чином зберегти дію договору.
З договору купівлі-продажу виникає зобов'язання двостороннє, при цьому рівномірно двостороннє, тобто обидві сторони мають взаємні права і обов'язки. В цьому полягає принципова суть усякого двостороннього сина-лагматичного договору. ■
|
|
:
: