|
|
угоду, як стипулящя, стало дуже важко. Усе це зумовило появу простішої форми, якою стала позика - mutu'um. Для її юридичної сили не вимагалося надавати згоді сторін будь-якої урочистої форми. Достатньо було після згоди передати певну річ - предмет договору, яка називалася валютою позики.
1. Позика - контракт реальний. Він набуває юридичної сили як тільки на основі згоди сторін була передана річ. До того моменту згода сама по собі значення не має. Наприклад, якщо кредитор обіцяє завтра дати боржнику певну суму грошей в позику, то це ще не породжує ніяких зобов'язань ні для нього, ні для боржника, і якщо він завтра, всупереч своїй обіцянці, відмовить боржникові, то жодної відповідальності перед ним він не несе. Якщо сторони мали намір надати своїй згоді обов'язкову силу, вони повинні були вдатися до сти-пуляційної форми. В іншому разі зобов'язання виникає лише тоді, коли гроші в позику передані.
2. Предметом договору позики є речі, визначені родовими ознаками. Відомо, що до родових належать речі, які продаються і купуються за такими параметрами, як вага, міра і кількість. Те ж саме стосується і договору позики. Гроші дають у кредит кількістю і кількістю їх одержують.
3. Усі речі, які є предметом договору позики, передаються позикодавцем у власність позикоодержувачу, тим самим боржнику надається право вільного розпорядження речами - вимагається повернення не тих самих речей, які були передані, а таких самих. Іншого не могло й бути. Адже,, згідно з договором позики, боржник одержує, наприклад, мішок зерна для того, щоб його спожити, а гроші - щоб витратити, а не у тимчасове користування. А це підвладно тільки власнику. Ось чому предметом договору позики є речі, які можуть бути замінені. Такими є тільки речі, визначені родовими, а не індивідуальними ознаками.
4. Оскільки предметом договору позики були речі, які визначалися вагою, мірою й кількістю і надходили у власніть боржника, то на нього падав ризик випадкової загибелі одержаної речі. Римляни виходили з того, що рід не може загинути, хоч загибель таких речей, як зерно, гроші цілком можлива (від пожежі, крадіжки), але для права, для кредитора вони не гинуть - вони можуть бути замінені іншими. Тому боржник не звільнявся від обов'язку повернути одержану суму, міру або вагу, він відповідав за будь-яку вину.
5. Оскільки позика - реальний договір, то вже в момент його укладення позикодавець, передаючи позикоодержувачу гроші чи і#ші речі, визначені родовими ознаками, зробив усе, що від нього вимагалося. Після цього слід чекати певних дій вже не від кредитора, а тільки від боржника. Тим самим позика може бути охарактеризована такою як зобов'язання суворого права і зобов'язання суворо одностороннє. Тепер у позикодавця немає обов'язків, а є тільки право вимагати поверення боргу; у позикоодержувача немає прав, він зобов'-
|
язаний лише погасити взяту позику. Для здійснення права вимагати повернення боргу кредитору давався позов суворого права.
6. Договір позики, укладений підвладними особами, важався недійсним. У кінці республіки і на початку імперії сини заможних родичів дуже часто вдавалися до позики в різних замаскованих лихварів з тим, що сплата буде здійснена після смерті домовладики і одержання спадщини. Але вже на початку імперії сталася в Римі така подія, яка глибоко схвилювала громадську думку. Один з таких боржників, Мацедо, переслідуваний кредиторами, вбив свого батька. Під враженням цього вбивства була видана постанова сенату, яка дістала назву Мацедоніанської. За цієїю постановою, позика підвладному синові без згоди батька ніколи, навіть після смерті домовладики, не може дати кредитору позову. Однак добровільна сплата сином розглядається як сплата боргу, і таким чином акт мацедоніанум складає зобов'язання сина у вигляді натурального зобов'язання.
7. У Римі договір позики міг бути контрактом процентним і безпроцентним. У вигляді загального правила позика конструювалася як договір безпроцентний. Щоб стати процентним, договір вимагав спеціальної на цей рахунок згоди, яка оформлялася за допомогою стипуляції (стипуляція про проценти). Питання про граничну норму процентів іде ще від Законів XII таблиць, які встановили maximum у 8 % річних. У 347 р. до н.е. законом цей максимум був зменшений наполовину, а наступний закон забороняв стягувати проценти взагалі. Проте цей закон незабаром вийшов із вжитку, і в епоху Ціцерона межовою нормою було 12 %. Ця норма збереглась протягом усього класичного періоду. Закон Юстиніана 528 р. зменшив її до 8 % на рік. Нарахування процентів на проценти заборонялося.
У період імперії відносно позики поширився звичай складати письмові документи, боргові розписки у вигляді синграфів і хірографів, про які вже йшла мова. Розглянемо їх застосування в договорі позики.
Складання таких документів полегшувало кредитору довести факт пере-) дачі валюти в позику, а заодно і довести своє право вимагати від боржника позиченої суми. Однак на практиці дуже часто траплялися випадки, коли розписку давали кредитору раніше, ніж боржник одержував гроші, а недобросовісний кредитор потім відмовлявся передати гроші останньому. Щоб запобігти подібним явищам,-власті Риму змушені були вжити певних заходів проти масових зловживань з боку недобросовісних кредиторів. Виникла потреба надати боржнику якихось засобів захисту проти безпідставних вимог кредиторів. Наприклад, у випадку, коли кредитор, який мав боргову розписку, пред'являв до боржника позов про повернення боргу, якого насправді йому не давав, претори в своїх формулах почали давати боржникові заперечення. В запереченні боржник вказував на крайню недобросовісність кредитора, який одержав розписку обманним шляхом. Згодом боржник, не чекаючи позову від
177
|
|
:
: