|
|
Правовою наукою розроблено класифікацію юридичних фактів на підставі певних критеріїв. Залежно від зв'язку з волею суб'єкта вони поділяються на дії і події. Події - юридичні факти, настання яких не залежить від вольової поведінки осіб. Це явища стихійного характеру (наприклад, землетрус, повінь), які в цивільному законодавстві набувають значення непоборної сили: смерть особи тощо. Дії - юридичні факти, зв'язані з волею осіб. Зокрема, відмова довіреного від доручення призводить до припинення прав і обов'язків за договором доручення.
Залежно від того, чи відповідають нормам цивільного права ті чи інші дії, вони поділяються на правомірні і неправомірні (протиправні). Правомірними є дії, які здійснюються в рамках закону. Неправомірними є дії, які вчиняються з порушенням вимог законодавства. Правоміріні дії спрямовані на досягнення певного правового результату, тобто на виникнення, зміну або припинення прав і обов'язків називаються правочинами, наприклад щось продати, купити, обміняти, подарувати. Встановлення, зміна або припинення прав і обов'язків для певних осіб наступає здебільшого за їх згодою і волею. Такі правочини називаються двосторонніми, наприклад договори, пакти. Ящо подібні обставини настають за волевиявленням однієї сторони, правочин називається одностороннім (наприклад, заповіт).
Отже, різноманітність юридичних фактів є підставою для виникнення зобов'язань. Кожна система цивільного законодавства містить приблизний перелік юридичних фактів, які породжують цивільно-правові зобов'язальні відносини.
Уже римські класичні юристи намагалися звести цю сукупність відомих їм юридичних фактів, які зумовлювали виникнення зобов'язань, у певну систему. Насамперед при цьому кидалося у вічі виникнення зобов'язань або з договорів, або з правопорушень. І справді, юрист Гай у своїх Інституціях говорить, що зобов'язання виникають з договору - ex contractu і правопорушення - ex delicto. Проте більш уважний погляд виявив, що цим поділом охоплюються не всі зобов'язання, і той же Гай визнавав це. І тому в іншому своєму творі, виділивши зобов'язання, які виникають з договорів і з деліктів, усі інші випадки Гай позначає загальною назвою зобов'язань, які виникають з різних видів підстав. Щоправда, в уривку з цього твору, наведеному в Дигестах, йому приписана чотиричленна класифікація зобов'язань, зокрема: 1) з договору; 2) ніби з договору; 3) з делікту; 4) ніби з делікту. Але, як вважають деякі дослідники римського права, достовірність цього фрагменту Дигест досить сумнівна: що нібито подібна класифікація зобов'язань виявлена лише в Інституціях Юстин-іана. .
Отже, ми ознайомились з римською системою зобов'язань. Теоретично чотиричленна система класифікації зобов'язань далеко не бездоганна, бо неможливо звести всю різновидність зобов'язань позадоговірних і позаделіктних
|
до категорій ніби з договору і ніби з делікту. Найхарактерніший недолік цієї системи полягає, очевидно, в повній відсутності в ній зобов'язань, які виникають з односторонніх обіцянок, зокрема з публічної обіцянки винагороди за що-небудь (за знахідку загубленої речі). Цю прогалину пояснюють тим, що римське право за такими односторонніми обіцянками принципово юридичної сили не визнавало.
Вироблена класичним римським правом система зобов'язань залишається системою і права післякласичного, вона санкціонована і в Corpus juris civilis. Звичайно, у подальшому вона піддавалася в окремих частинах деяким змінам, проте всі ці зміни не позбавляли основних її принципів. Тому необхідно чітко з'ясувати зміст наведених категорій з теорії зобов'язального права, щоб вільно ними оперувати. Зокрема, необхідно зрозуміти, що договір - це акт, з якого виникає зобов'язання, а зобов'язання - це правовідносини; що не всяке зобов'язання є договором, оскільки зобов'язання виникають також ніби з договору, з делікту і ніби з делікту. Отже, поняття зобов'язання ширше від поняття договору. Слід також пам'ятати і те, що й поняття правочину ширше від поняття договору, бо вміщує в собі і односторонні дії. З договору завжди виникає зобов'язання, а з односторонніх правочинів - не завжди, наприклад із заповіту зобов'язання не випливає. Правочин - це правомірна дія, делікт - не правомірна.
Зобов'язання в Римі класифікувалися не тільки за підставою їх виникнення, але й за іншими ознаками, наприклад: зобов'язання натуральні, подільні і неподільні, зобов'язання альтернативні, видові й родові, долеві й солідарні.
Натуральні зобов'язання. У Римі зобов'язання здебільшого були наділені позовом. Проте в період принципату з'явилися зобов'язання, які не користувалися позовним захистом, але з якими все ж таки були пов'язані певні правові наслідки. Щоправда, вони не завжди були однаковими, але завжди був юридичний наслідок, а саме: добровільний платіж за натуральними зобов'язаннями визнавався дійсним і поверненню не підлягав. Наприклад, батько сплатив борг за підвладного сина і не мав права вимагати від кредитора його повернення.
Зобов'язання подільні і неподільні. Подільним називалось таке зобов'язання, якщо його виконання було можливе частинами, а якщо виявилося декілька кредиторів або боржників, - то допускався поділ між ними. Неподільними зобов'язаннями були такі, виконання яких суперечило економічній меті відповідного зобов'язання. Поділ такого зобов'язання або виключав би досягнення його мети, або привів би на практиці до наслідків, які порушують інтереси кредитора.
Зобов'язання альтернативні. Такі зобов'язання виникають тоді, коли боржник виявляється неплатоспроможним, а тому зобов'язується за борг передати кредитору раба-шорника, раба столяра. Тут боржник є чимось зобов'язаний -не визначений тільки предмет, яким буде ліквідовано зобов'язання. Право ви-
|
|
:
: