|
|
Похідні способи набуття права власності. Кількість таких способів була досить велика. Зі спливом часу частина з них повністю сходила із сцени, натомість з'являлися нові, ще інші, зберігаючись у цілому, змінювалися у своєму конкретному змісті. Деякі з них так і залишилися не більш ніж сучасниками Римської держави. ^
Головною правовою формою похідного набуття є договір, зокрема договір купівлі-продажу, позики, міни, дарування, застави. У всіх цих випадках перехід права власності від однієї особи до іншої відбувається за їх волевиявленням, право власності набувача ґрунтується на праві власності відчужувача.
Проте для переходу права власності від продавця до покупця одного укладення договору недосить. Для цього потрібна була фактична передача самої речі у формі манципації (mancipatio), поступки права (in jure cessio) або традиції (traditio). Специфічно римським способом набуття права власності протягом усього часу існування Римської держави була насамперед манципа-ція, яка зникла лише за Юстиніана. До неї вдавалися лише римляни у випадках набуття res mancipi.
Складність цієї процедури змусила римлян шукати інших способів набуття права власності. Знайдений новий спосіб дістав назву Поступки права. Як полегшений замінник манципації поступка права теж повинна розглядатися як специфічно римський спосіб набуття права власності. Поступка права здійснювалася у формі вдаваного судового процесу про право власності на річ. Покупець вимагав річ, яку набував, стверджуючи, що вона належить йому. Продавець визнавав вимогу покупця, а претор, перед яким відбувалася ця процедура, визнавав право власності за покупцем.
Однак і перший, і другий розглянуті способи набуття права власності були досить громіздкими і відчутно утруднювали цивільний оборот. Відчувалася потреба в новій простій та доступній формі перенесення права власності від однієї особи до іншої. Така форма існувала в праві народів (jus gentium) і мала назву традиції. У Римі традиція спочатку застосовувалася до неманципованих речей, набувачі яких не мали римського громадянства. Згодом її дія поширилася і на манциповані речі, набувачі яких були римські громадяни. Дія цього способу передбачає, однак, поєднання двох умоіз. По-перше, потрібна була сама передача речі. Для перенесення права власності однієї тільки згоДи сторін недосить. Передачею вважалось як фактичне вручення речі набувачеві, так і відповідна символічна дія (наприклад, вручення ключів від проданого дому). По-друге, необхідно, щоб передача речі набувачеві спиралася на достатньо справедливу основу. Такою основою міг бути договір купівлі-продажу, дарування, міни чи інший акт, здійснений з метою відчуження майна чи речі. У разі передачі речі на аморальній основі відчужувач набував право на її повернення лише за умови, якщо сам не був звинувачений в аморальних вчинках. І тільки коли поєднувалися обидві умови, а отже, фактична передача спиралася на
|
юридично виправдану основу, здійснювався перехід права власності від відчужувача до набувача.
У Римі відомі ще інші первинні способи набуття права власності, а саме: а) за рішенням суду, коли він розглядав позови про поділ спадщини, спільного майна або спірної межі та ін; б) за законом - у вигляді покарання за недозволе-не самоуправство, за Несплату мита тощо.
Найбільш поширеним способом припинення права власності римляни вважали знищення речі незалежно від того, чи сталося це внаслідок її загибелі, споживання, чи з якихось інших причин. Але знищення не є єдиний випадок, коли право власності припинялось в однієї особи і не виникало в іншої. Те ж саме спостерігаємо і у випадку дерелікції - відмові власника від права на річ, яка йому належить. Але в цьому разі річ не знищується і нею могла заволодіти інша особа, в якої за певних умов виникало право власності.
Римляни вважали, що і відчуження є способом, який припиняє право власності на річ, при чому в найрізноманітніших формах, зокрема в таких, як купівля-продаж, дарування, міна, надання приданого та ін. Оскільки в разі відчуження одночасно з припиненням права власності у відчужувача таке ж право виникає у набувача. Римляни констатували тут не просто припинення, а перехід права власності.
Відомий, ще один спосіб припинення права власності - це вилучення речі з обороту, наприклад включення приватної землі до складу державної. Особливістю цього способу було те, що тут власність не переходила від однієї особи до іншої, як у випадку відчуження. Вилучення речі з обороту було причиною припинення прав колишнього власника.
§6. Захист права власності
При рабовласницькому ладі основою виробничих відносин є власність рабовласника на засоби виробництва і на робочу силу. А тому вся сила держави, в тому числі і права, найперше спрямована на захист і збереження економічної основи свого існування - власності. Способи, методи і форми захисту права власності досить різноманітні. Розглянемо лише речово-правові засоби його захисту, які розроблені римськими юристами досить Грунтовно. Це, зокрема, три спеціальні позови: віндикаційний, негаторний і публіціанський. Усі вони об'єднуються загальною назвою - речові позови.
Найважливішим серед них був, безсумнівно, віндикаційний позов, (геі vindicatio). Він пред'являвся в тих випадках-, коли одна особа стверджувала, що є власником речі, яка знаходиться у володінні іншої особи, і на цій основі вимагала, щоб річ була їй повернута. При цьому позивач повинен був довести своє право власності на цю річ. Якщо він дістав право власності від іншої особи (похідне право), то він повинен був довести, що відповідач володіє річчю
|
|
:
: