Завдання інших інтердиктів - поновлення вже порушеного, відібраного володіння. Ще інша, третя, категорія - це так звані інтердикти для встановлення нового володіння. Вони вже не належать до посесорних засобів у буквальному розумінні, оскільки позивач тут спирається не на факт володіння, а на те чи інше (хоч і преторське) право. Цей інтердикт застосовувся тоді, коли один із спадкоємців не бажав розділяти спадщину між іншими двома такими ж спадкоємцями.
До числа інтедиктів, спрямованих на охорону і збереження існуючого володіння, входили: a) uti possidentis - для захисту нерухомих речей; б) utrubi -для захисту рухомих речей. Інтердикти uti possidentis названі так за початко-вимим словами преторського формулювання інтердикту: як Ви тепер володієте, так і повинно залишатися, я (претор) не дозволю застосовувати насильство з метою змінити наявне володіння. Інтердикт utrubi також дістав назву від початкового слова інтердикту: де, у кого із сторін річ. Обидва інтердикти мали на меті: а) визнання володіння за однією із сторін; б) присудження до виправлення порушень володіння; в) відшкодування збитків. Вимога про збитки припинялася після спливу встановленого строку давності. У разі повторного порушення володіння винна сторона каралася штрафом. У праві Юстиніана різниця між uti possedentis і utrubi зникла. Для захисту як рухомого, так і нерухомого майна застосовувався інтердикт uti possidentis.
Другу групу засобів захисту володіння становили інтердикти, спрямовані на повернення втраченого володіння - так звані рекуператорні інтердикти. До них відносяться unde vi, або просто vi. Інтердикт unde vi давався тому, хто втратив володіння нерухомістю через насильство. Це був наказ, звернений тільки до однієї сторони - до відповідача. Наказ містив припис порушнику, який силою забрав річ, повернути її потерпілому. Відповідальність за цим інтердиктом мала штрафний, деліктний характер, тому що відповідач повинен був відшкодувати позивачу всі збитки, які він зазнав. Для пред'явлення вимоги про збитки був встановлений однорічний строк давності. За Юстиніана інтердикт unde vi був поширений і на випадки таємного захоплення нерухомості у відсутності володільця.
Серед інтердиктів, спрямованих на поновлення володіння, відомий ще interdictum de precario, який скеровували проти того, хто, одержавши за власним проханням володіння від іншої особи в користування до запиту, незважаючи на вимогу, не повертав його.
Відомо, що в Римі були випадки так званого похідного володіння, яке також одержало самостійний інтердиктний захист. Це, зокрема, володіння кредитора заставленою йому річчю, володіння сексестарія, який одержав річ на збереження, емфітевтичного і суперфіціарного володіння.
Як бачимо, для захисту володіння використовувалися головно преторські інтердикти. Однак для захисту добросовісного володіння можна було викори-
:
: