|
|
Отже, в усіх зазначених випадках йдеться не про володіння в точному значенні цього слова, а лише про звичайне держання, прирівняне до володіння з метою надання надійного захисту.
Виникає запитання: як встановити і довести факт володіння даною річчю? Як встановити, який намір, яке бажання має особа щодо речі, котрою володіє? Адже і володілець, і держатель (орендатор) земельну ділянку оруть, засівають, збирають урожай. Як довідатися, хто з них робить усе це з наміром ставитися до речі як до своєї, а хто визнає над собою якогось власника, тобто, хто з них є володільцем, а хто просто держателем?
Відповідь на це питання треба шукати в cause possessions - у правовій основі, яка привела до володіння чи держання особи,даною річчю. Наприклад, одна особа одержала річ через купівлю, інша дістала таку ж річ за договором найму у тимчасове користування. Користуючись річчю, обидві особи здійснюють однакові дії. Проте для першої особи, яка придбала річ шляхом купівлі, ці дії є показником волі володільця, а для другої - вони лише вираз її залежного держання.
Види володіння. Враховуючи правові підстави фактичного панування над річчю, римляни розрізйяли володіння законне і незаконне. Вважалося нормальним станом речі, якщо вона знаходиться у володінні тих, кому належать, тобто у власника, який має право нею володіти. У цьому розумінні власник є законним володільцем. До законних володільців прирівнювалися і похідні володільці.
Володільці, які фактично панували над річчю з наміром ставитися до неї як до своєї, проте не мали права володіти, визнавалися незаконними володільцями.
Незаконне володіння, у свою чергу, може бути двох видів: а) незаконне добросовісне; б) незаконне і недобросовісне. Добросовісне володіння Грунтується на помилковій думці володільця в тому, що він справді має право володіти даною річчю. Наприклад, володілець не знає і не може знати, що він не має права володіти річчю, яку купив на ринку у злодія. Недобросовісному володільцеві, навпаки, добре відомо, що він не має права володіти річчю, але він володіє і ставиться до неї як до своєї. Прикладом недобросовісного володіння може служити володіння річчю злодія.
Різниця між добросовісним і недобросовісним володільцями мала значення у ряді правовідносин. Зокрема, тільки добросовісний володілець міг набути за давністю володіння право власності; у випадках, коли власник подав позов про повернення речі від фактичного володільця, недобросовісний володілець речі суворіше відповідав за збереження речі, за плоди від неї і прибутки, ніж добросовісний. Наприклад, добросовісний володілець зобов'язаний був повернути всі наявні плоди на момент пред'явлення позову і повертав одержані прибутки тільки після подання позову; недобросовісний зобов'язаний був по-
|
вернути одержані прибутки, а також відповідав за ті, які він міг би одержати, але не одержав через недбале використання речі.
Суб'єкти і об'єкти володіння. Відомо, що володіння складається з двох елементів: суб'єктивного і об'єктивного. З цього випливає, що суб'єктом володіння могли бути лише ті особи, які мають свою власну долю. Такими не могли бути, зокрема, діти віком до 7 років, душевнохворі, юридичні особи (однак юридичні особи, малолітні, душевнохворі могли здобути право на володіння через представника).
Об'єктом володіння могли бути тільки тілесні речі, не вилучені з обороту. Одночасне володіння двох або більше осіб однією річчю було неможливе, хоч володіння такою річчю можливе в ідеальних частинах. Це так зване загальне володіння.
§2. Набуття і припинення володіння
Як уже зазначалося, володіння набувалося за допомогою поєднання фактичного володіння річчю та ставленням до неї, як до своєї. Тільки в єдності ці елементи становили володіння. Такому встановленню юридично значущого володіння завжди мусило передувати фактичне володіння річчю.
Оскільки володіння буває законне і незаконне, то й способи його набуття залежали від характеру володіння. Законне володіння Грунтувалося на праві або певному договорі, а володіння, основане на праві є одночасно елементом права власності,і може набуватися тими ж способами, що й право власності. У Римі відомі два способи набуття володіння: первинний і похідний. Володіння первинним способом набувалося шляхом захоплення речей, які нікому не належали, набуття ж речі за давністю - шляхом переробки тощо. При похідному способі володіння набувалося шляхом передачі речі від однієї особи до іншої на підставі договору купівлі-продажу, дарування, спадкування тощо.. Законними були й так звані похідні володільці, які ставали такими, зокрема, на підставі договору застави, поклажі, а також прекаристи і секвестарії. Ці способи набуття володіння детально розглядатимуться у наступному розділі.
Незаконне володіння також набувалося такими ж способами, як і право власності, однак з одним важливим відступом - право власності до набувача не переходило. Це траплялося у тих випадках, коли покупець купував крадену річ або ту річ, що підлягала манципацїі, але яка чомусь не відбувалася. Покупець ставав фактичним володільцем цих речей, вважав їх своєю власністю, проте права у нього на них не виникало. Якщо покупець не знав, що річ крадена, то він був незаконним, але добросовісним володільцем. Але якщо йому було відомо, що річ крадена, то він був незаконним і недобросовісним володільцем, бо незаконне і недобросовісне володіння можливе тільки в разі неправомірних дій: насильне захоплення чужої речі, крадіжки та iff. Оскільки
111
|
|
:
: