|
|
договірне право, деліктне право, інші зобов'язання, які виникають з позадоговірних правомірних дій.
/ Більшість речових прав термінами не обмежені: володіння, право власності, права на чужі речі - ці речові права набуваються назавжди, постійно. Усі зобов'язально-правові відносини - це тимчасові відносини, розраховані на певний строк. Права, які виникають з цих відносин, припиняються разом з припиненням зобов'язання. Якщо повернуто борг, то зобов'язання з договору позики припиняються.
Речові та зобов'язальні права відрізняються також і за змістом, і за обсягом. Зміст речових прав встановлюється законом, а зобов'язальних, як правило, зумовлюється договором. Речові права за своїм обсягом ширші, ніж зобов'язальні (наприклад, права власника і права наймача будинку). Суб'єкт речового права може безпосередньо впливати на річ, здійснюючи свої правомочності (наприклад, власник будинку має право володіти, користуватися і розпоряджатися ним). Наймач будинку сам безпосередньо ці правомочності здійснювати не може. Він володіє і користується будинком не від власного імені, а від імені власника. Розпоряджатися ж .ним він взагалі не має права.
Суб'єкт речового права зв'язаний з річчю ніби невидимою ниткою: "До кого б моя річ не пішла, я можу повернути її собі на тій лише підставі, що ця річ - моя, що вона надана мені існуючим правопорядком". Отже, вже римському праву була відома так звана необмежена віндикація, за якою власник міг повернути собі свою річ від кожного, у кого вона знаходилась, хто незаконно її утримував. Зобов'язальні права таких зв'язків зі своїм суб'єктом не мають.
§2. Поняття та види речей
Незважаючи на те, що проблема речей займала одне з центральних місць і в самому приватному праві, і в древньоримській юриспруденції взагалі, римські юристи не залишили нам загального поняття речі. Але з детальної регламентації правового статусу речей визначення окремих видів речей можна скласти загальне уявлення про річ.
Річ - це певна частина природи, що являє собою певну цінність для її володільця. При цьому не має значення чи жива ця природа, чи не жива. Римське приватне право речами визнавало все, що оточувало людину, могло бути об'єктом речового права і містило в собі певну цінність. Отже, римське приватне право речами визнавало все те, що створено самою природою, а також те, що створено працею людини (зокрема, земля, житло, продукти харчування, предмети повсякденного вжитку тощо). Разом з тим, римське право розрізняло поняття речі і товару, які за правовим змістом не збігаються. Товаром може бути об'єкт, який на момент продажу в природі ще не існує (наприклад, май-
|
бутній врожай), а річчю називається тільки те, що вже є в наявності в даний момент.
Світ, що нас оточує, складається з великої кількості певних речей і встановити критерії їх поділу дуже важко, а іноді просто неможливо. Але з цивільно-правового погляду речі все ж поділяються на ряд визначених груп. Поділ речей на певні групи зумовив їх різний правовий режим, який має важливе значення. Деякі види речей залишилися суто римськими, інші групи надовго пережили римське право й епоху, в яку цей поділ був проведений.
Важливим, виключно римським поділом речей на окремі види був поділ на речі, які підлягали складній процедурі передачі, та речі, які не підлягали такій процедурі. До речей, які підлягали складній процедурі передачі - манци-пації, римляни відносили землю, будівлі, рабів, робочу худобу, земельні сервітути та інші цінні речі, що становили економічну основу римського рабовласницького суспільства. З урахуванням їх особливої цінності й був установлений складний порядок їх відчуження.
У чому полягав цей складний процес передачі речей?
Для зійснення, наприклад, договору купівлі-продажу якоїсь речі запрошувалися не менш, ніж 5-7 свідків і вагар з вагою. Передача права власності на цю річ продавцем покупцеві супроводжувалася виконанням низки ритуальних дій в урочистій обстановці. Виконання таких ритуальних дій дістало назву манципації, а речі, які підлягали манципації," дістали назву res mancipi. Усі інші речі набули назви res пес mancipi.
У стародавні часи купівля-продаж таких важливих речей відбувалася зрідка і виконання урочистих обрядів анітрохи не обтяжувало оборот. Однак з розвитком господарського життя, торгівлі обряд манципації став їх гальмом.
Яке правове значення мав поділ речей на res mancipi і res пес mancipi?
Найперше, якщо обряд mancipatio не відбувався, то право власності не переходило до набувача, покупця. Власником формально залишався продавець, який міг у будь-який час вимагати повернення речі, і республіканські суди дуже часто задовольняли такі вимоги. Манципація мала й деякі позитивні риси. Вона засвідчувала запрошеними свідками факт переходу права власності на важливі речі від продавця до покупця. І якщо виникали сумніви щодо цього факту, то свідки, які були присутніми при цьому, могли підтвердити його дійсність.
Наступним суто римським поділом речей було розмежування речей за їх субстанцією (суттю, матерією). Речі, які мали матеріальну субстанцію, називалися тілесними, а ті, які не мали матеріальної субстанції, мали назву безтілесних речей.
Під тілесними речами розуміли такі речі, які можна сприймати дотиком, а під безтілесними такі, що сприймаються лише думкою. Скоріше, це не речі, а
|
|
:
: