На головну : Отримати Premium-доступ : Завантаження книжок у форматі PDF
Основи римського приватного Права: Навчальний посібник
  <<  Попередня сторінка | Показати зміст | Наступна сторінка  >>
Перейти на сторінку №

Реклама
 



Сторінки 90 - 91
 
Складена в такий спосіб преторська формула є інструкцією для судді, кот­рий розглядатиме справу по суті на стадії judicium. Вона визначає рамки подальшої процесуальної діяльності і судді, і сторін, за межі яких вони вихо­дити невправі. За допомогою своєї формули претор суворо стежив за тим, щоб судова практика розвивалася в необхідному напрямі.
Отже, з введенням формулярного процесу формалізм не зник остаточно. Сторони вільні робити будь-які заяви перед претором (in jus), але для судді (in judicium) вирішальне значення має те, що написано в приписаній одержаній формулі. Тому помилки у формулі, допущені за необачністю самого претора або самих сторін, могли мати негативні наслідки.
Можлива, зокрема, помилка в intentio. Позивач, приміром, може заявити більшу, ніж йому належала, суму: замість 90, він вимагатиме від відповідача 100 асів (позивач забув, що відповідач 10 асів уже сплатив). Таке перебільшен­ня мало назву plus peticio. Воно приводило до відмови у задоволенні позову в повній сумі, а оскільки по одній і тій же справі не можна було позивати двічі, то позивач втрачав можливість поновити позов і насправді належну суму.
Якщо, навпаки, позивач просить менше, ніж йому належить, то він одер­жить те, що вимагає, проте для того, щоб одержати решту, потрібен новий позов. Однак позивач повинен чекати вступу на посаду нового претора.
Нарешті, в кондемнації може бути виставлена інша сума, ніж в інтенції, і суддя присудить суму, позначену в кондемнації. Якщо це більша сума, то збитків зазнає відповідач, а коли менша - позивач. Але в разі важливої причи­ни (наприклад, помилка стала з вини претора) і відповідачу, і позивачу давалася претором restitutio in integrum, тобто відновлення в попередньому становищі -ніби попередньої справи й не було.
Як бачимо, формулярний процес був ще пронизаний процесуальним фор­малізмом. Поступово цей формалізм слабшає, однак ще довгий час для судового процесу формула залишається суттєвим моментом.
Загальний хід розгляду справи. Розгляд справи у формулярному процесі зберігає свій поділ на дві стадії - jus і judicium. Це звичайний порядок, тому і сам процес як ординарний протиставляється всякому адміністративно-судо­вому розглядові, де немає такого поділу, як, наприклад, екстраординарний.
Органом суду на стадії jus у Римі був претор. Як і в попередньому процесі, так і в формулярному для початку будь-якого процесу необхідна явка^обох сторін до магістрата: розгляд справ заочно формулярний процес не знає. Так само в епоху формулярного процесу не існує офіційного виклику відповідача до суду : позивач сам повинен потурбуватися про його явку. Для досягнення цієї мети зберігаються попередні засоби виклику відповідача з тією лише різни­цею, що преторський едикт на випадок відмови відповідача скасував примусовий привід його до суду, замінивши подвійним штрафом.
За загальним правилом сторони вели процес особисто, але в епоху форму­лярного процесу з'являється вже процесуальне представництво. Розрізняють два види представників - cognitares і procurators. Cognitares - це представник формальний він призначався у присутності протилежної сторони з проголо­шенням необхідних формул і повністю заміняв особу, яку він представляв. Procuratores, навпаки, призначався неформально і навіть без повідомлення протилежної сторони. Він виступає сам в інтересах довірителя без усякого до­ручення.
Коли сторони з'являлися до претора, процес розпочинався з пред'явлення претензії позивачем. Цю заяву позивач адресував як претору, так і відповіда­чеві. Стосовно претора ця заява мала на меті здобути формулу; щодо відповідача, то завдання заяви - з'ясувати, яку позицію він займатиме.
Відповідач може відразу ж визнати претензію позивача правильною і по­дальший процес стає непотрібним. Позивач відразу одержує позов про виконання - як нібито це було винесене рішення. Але такі випадки траплялися зрідка - як правило, відповідач вступав у спір, і тоді розгляд справи на стадії jus ставив за мету формулювати зустрічні заяви сторін і складати формули за описаним вище порядком.
Якщо процес не закінчений на- стадії jus за допомогою визнання позива­чем позову, то з встановленням- формули розгляд справи перед магістром закінчується. Цей момент зберіг попередню назву - litis contestatio - позов з запрошенням свідків, хоча звернення до свідків у формулярному процесі відпа­ло. Litis contestatio і тепер зберігає характер деякого процесуального договору між сторонами: передаючи і приймаючи складену за їх участю претором фор­мулу, позивач і відповідач тим самим погоджуються між собою про передачу їх спору на вирішення судці.
У день, вибраний за взаємною згодою, сторони повинні з'явитися до при­значеного судді для розгляду справи на другій стадії judicium. Розгляд справи на стадії judicium відбувається зовсім вільно, без будь-яких формальностей. У випадку неявки позивача відповідач мав право вимагати свого виправдання. Якщо не з'являвся відповідач, то позивач, довівши свій позов, міг домогтися й,ого звинувачення.
Якщо обидві сторони були присутні, то розгляд справи починався з розг­ляду заяв сторін, потім наводилися і перевірялися докази, причому в оцінці доказів суддя ніякими приписами не був зв'язаний: римський процес формаль­ної теорії доказів не знає. Своє рішення сторонам суддя оголошує усно, без будь-яких формальностей і нічим не мотивуючи. Оголошенням рішення роль судді закінчується.
90
91

Реклама
 

тИЦ и PR