потерпшого, що судовий захист права нерозривно пов'язаний з існуванням самого права. Право в Римі захищалося лише тоді, коли органи держави встановлювали для даної категорії справ можливість пред'явлення позову. Не встановлено позову - немає і захищеного державою права.
Отже, перехід від приватної саморозправи до державного суду відбувався поступово. Проміжними етапами були: а) система регламентації приватної розправи шляхом встановлення певного порядку застосування насильства до кривдника; б) система викупів; в) передача справи захисту права органам держави.
Але навіть у розвиненому римському праві ще зберігалися сліди початкової епохи саморозправи. Так дозволявся самозахист, тобто самоуправне відбивання від насилля, яке загрожувало порушенням права: проти насилля дозволялося застосовувати силу і таким чином попереджувати порушення права.
Однак, якщо порушувалось право, заборонялося застосовувати силу для його відновлення. Інакше кажучи, заборонялося самоуправне відновлення порушеного права за винятком тих випадків, коли невживання негайних заходів могло привести до значних втрат. Наприклад, не сплативши боргу, боржник намагався втекти. У такому випадку кредитору дозволялося його затримати і силою змусити сплатити борг. і
Недозволене самоуправство тягнуло за собою негативні наслідки. Кредитор, який самовільно захопив річ боржника для задоволення своїх вимог, зобов'язаний був цю річ повернути. Разом з тим він втрачав своє право вимагати цю річ від боржника, коли з'ясовувалось, що загарбник (кредитор) не мав права власності на цю річ, то він не тільки повертав її, але й сплачував вартість речі особі, в якої ця річ була захоплена.
За винятком зазначених надзвичайних випадків самозахисту, захист прав від порушень здійснювався спеціальним органом - судом.
Однак уже римське право знало і досудові способи захисту порушених прав, а саме: а) гарантія, яку дає одна особа іншій в тому, що вона виконає дане зобов'язання. Гарантія може бути добровільною або примусовою; б) право утримання речі до задоволення власником вимог кредитора; в) секвестр - передача речі третій особі до вирішення спору між двома особами із зобов'язанням віддати її тому, кому вона була присуджена. Якщо, незважаючи на вжиті заходи охорони, право все ж буде порушене, то за захистом свого порушеного права потерпілому належить звернутися до суду.
Римське право, як відомо, поділялося на публічне і приватне. Відповідно до цього поділу розрізнялися суди за справами, які торкалися інтересів держави (judicia publica) та цивільні суди за справами приватних осіб (judicia privata).
Розглянемо особливості та форми римського цивільного процесу.
:
: