римському праві до самого кінця Римської держави. Лише у Візантії була встановлена необхідність церковного вінчання.
Від порядку укладення шлюбу залежав і порядок його розірвання. У шлюбі cum manu розлучення потребувало виконання формальностей, подібно до тих, які здійснювалися під час укладення шлюбу. Якщо шлюб укладався за допомогою релігійного акту, то і під час розлучення мали бути присутніми десять свідків, жерці і здійснені відповідні сакральні обряди. Якщо шлюб укладався шляхом удаваної купівлі жінки, то потрібна була присутність п'яти свідків, вагаря, проголошувались певні формули, передавали метал та ін.
Шлюб sine manu, навпаки, міг бути розірваним не тільки за взаємною згодою обох сторін, але й односторонньою заявою як з боку чоловіка, так і жінки. Будь-яких законних причин для розлучення зовсім не вимагалося.
Усе це свідчить про те, що однією з головних засад римського сімейного права було додержання принципу абсолютної свободи розлучення майже у всі часи. У.стародавні часи, перебуваючи в шлюбі cum manu, розлучення мав право вимагати тільки чоловік, а жінка як підвладна особа ніякої ініціативи в цьому не могла виявляти. Така свобода розлучення мала певні негативні наслідки. У кінці республіканського періоду під впливом морального розкладу родинні відносини зазнають гострої кризи. Тому в імператорський період, особливо з утвердженням християнства, були вироблені звичаї, згодом закріплені законом, які суттєво обмежували право чоловіка на розлучення. Чоловік мав право на розлучення лише за таких обставин: подружньої зради; постригу в монахині; чаклунства щодо дітей; вчинення перешкод чоловікові до вживання алкоголю.
Шлюб cum manu жінок відлякував, тому вони вступали у співжиття, яке мало позашлюбний характер. Борючись з нахилами до позашлюбних відносин і бездітності, імператор Август вдався до надзвичайних заходів, які передбачали покарання за подружню невірність і співжиття, що мало позашлюбний характер. Так у 18 р. до н.е. був прийнятий закон Юлія, який встановлював покарання за перелюбство. Характерно, що покаранню піддавалися не тільки безпосередні винуватці, але й ті, хто потурав цьому. Зокрема, підлягали покаранню чоловік та батько винної жінки, якщо вони самі не порушували питання про її переслідування.
У цей же час були прийняті й інші закони (наприклад, закон Папія і Поп-пея у 9 р. до н.е.), які скеровані на подолання нахилів до позашлюбних відносин та бездітності. Звільнялося від покарання лише таке співжиття, яке здійснювалось з наміром утворити сім'ю, і мало назву конкубінат. Згідно з цими законами, усі чоловіки у віці від 25 до 60 і жінки віком від 20 до 50 років повинні обов'язково перебувати у шлюбі і мати не менше трьох дітей. Бездітні особи позбавлялися права на спадщину. Проте ці досить суворі закони не до-сягли своєї мети і не змінили становища. Однак ці закони існували протягом
:
: