|
|
шним спільним союзом і пожружня вірність жінки - це сувора умова, яка забезпечує перехід спадкового майна до безсумнівних дітей батька;
не можна було вступати в другий шлюб, не розірвавши першого. Вступ у повторний шлюб після розірвання першого упродовж усього республіканського і класичного періоду не натрапляв на перешкоди з боку закону, який не встановлював для особи, що вступила в новий шлюб, ніяких обмежень. У післякласичний період відомі вже деякі обмеження, метою яких було забезпечити інтереси дітей від першого шлюбу;
■ недопущення близького споріднення між нареченими. Споріднення по прямій лінії завжди було перешкодою для вступу в шлюб. По бічній лінії в стародавній час шлюби між родичами заборонялися до шостого коліна, в період пізньої республіки і на початку імперії - до другого - третього коліна. Перешкодою до вступу в шлюб було також близьке свояцтво. Зокрема, молодший брат не міг брати за дружину вдову старшого брата, і навпаки;
• дотримання року жалоби. Вдова, яка вступала в новий шлюб, повинна була дотриматися так званого жалобного року, який визначався десятьма місяцями з часу припинення першого шлюбу. Вважалося, що це є проявом поваги з її боку щодо померлого, разом з тим усувалися будь-які сумніви у визначенні батьківства дитини, яка за цей час народилася. Якщо вдова порушувала цю умову й одружувалася у рік жалоби, то її шлюб визнавався дійсним, однак сама вона піддавалася безчестю у формі і n f a m і а, і деяким обмеженням у сфері спадкування.
Тут перелічені лише деякі основні умови, додержуючись яких можна було перешкодити сторанам вступати у шлюб.
У римській історії відомі декілька форм шлюбних церемоній, які, однак, залежали від того, який саме шлюб укладався. Шлюб cum maou міг бути укладений одним з описаних нижче способів.
1. Особливою формальністю відзначався складний ритуал, який мав яскраво виражене релігійне забарвлення. Він здійснювався у присутності десяти свідків, які були представниками десяти курій, за участю жерців, виконувалися різні сакральні обряди, які супроводжувалися проголошенням різних формул і жертвопринесенням. Серед цих обрядів основне місце займає посвячення і вкушаняя молодими особливого хліба, завчасно для того приготовленого. У період імперії ця церемонія як найстародавніша і по-своєму релігійна здійснювалась головним чином у жрецьких родинах з тим, щоб народжений від такого шлюбу син міг успадкувати сан свого батька. Подібна процедура укладення такого шлюбу між плебеями не допускалася.
2. Плебейська церемонія укладення шлюбу здійснювалася за допомогою "міді і ваги", як це звичайно робили, якщо справа торкалася купівлі певних речей. Очевидно, це була вдавана купівля жінки в їїдомовладики або опікуна, яка подібно до інших покупок у той час здійснювалася за правилами манци-
|
пації. У присутності п'яти свідків, вагаря з вагою наречений проголошував певну формулу, а потім передавав батькові нареченої злиток міді, який служив символічною купівельною платою. Цьому актові передував обмін питаннями про згоду молодих вступити в шлюб. Наприклад: "Чи будеш ти для мене гідною домовладичицею?" - запитував наречений. "Ти мене знайдеш там, де будеш ти", - відповідала наречена. Ці запитання і відповіді супроводжувалися також виконанням певних обрядів. Проте юридична суть акту полягала не в цих шлюбних обрядах, а в акті манципації, оскільки вважали, що на більш ранньому етапі Римської держави купівля жінки була реальною, а не вдаваною.
Крім цих"двох форм, шлюб міг бути укладений також шляхом так званого usus, тобто фактичного шлюбного співжиття протягом року. У цьому випадку маємо застосування до сімейних відносин речево-правового інституту давності. Подібно до того як володіння річчю протягом двох років для нерухомих і одного року для рухомих речей перетворювалися у власність, так і співжиття протягом року давало чоловікові владу (manus) над жінкою.
Але і цей звичай не вирішив проблеми підкорення жінки чоловікові. Склалася така ситуація, коли жінка особливо аристократичного роду, почала відмовлятися вступати в шлюб. Тому вже Закони XII таблиць, санкціонуючи встановлення m a n u s за допомогою usus, зазначають у той же час, що жінка може перешкодити встановленню manus, перервати сплив давності, не ночуючи в домі чоловіка три ночі підряд, повторючи це щорічно жінка тим самим відвертала виникнення над нею влади чоловіка, хоч шлюбні відносини між ними вважалися юридично встановленими. Звичайно, з юридичного погляду таке Співжиття не повинно було б вважатися шлюбом. Однак римське право вже ранньої епохи визнавало його законним шлюбом. Діти від такого співжиття вважалися законними, а не позашлюбними. Вони підлягали владі батька, входили як агнати в його сім'ю. Жінка ставала законною дружиною свого чоловіка, а не була наложницею, однак вона не підлягала manus, була вільною і самостійною.
Деякі дослідники римського права вважають, що usus був історично першим способом укладення шлюбу sine m a n u , який вже в епоху класичної юриспруденції став єдиним видом шлюбу в Римі. Виникнувши з простого шлюбного співжиття для відвернення manus, новий шлюб став укладатися шляхом простої згоди сторін, за якою чоловік приводив жінку до свого дому. Це, звичайно, супроводжувалося різними обрядами, які, однак, ніякого юридичного значення не мали. Повна безформальність шлюбу sine manu при формальності інших менш важливих юридичних актів викликає подив. Проте це можна пояснити саме історичним походженням шлюбу sine manu. Недодержання будь-яких формальностей у шлюбі sine manu. збереглися в
|
|
:
: