|
|
Латини. Правове становище латинів не було однаковим. За своїм станом до римських громадян наближалися так звані древні латини (latini veteres) - вільне населення общин Лаціуму, котре колись разом з Римом становило латинський союз, який припинив своє існування ще в IV ст. до н.е. Древні латини користувалися обмеженими правами в публічно-правовій сфері. Вони користувалися лише правом голосу, проте не могли займати виборні посади магістратів. Однак вони мали такі ж jus commercii і jus connubii, як і римські громадяни. Латини колоніальні володіли лише jus commercii, a jus connubii -тільки в тому випадку, якщо воно було спеціально надано окремим особам або населенню цілої общини. Право на звернення до суду за розв'язанням майнових спорів, а також порядок судочинства був для всіх латинів таким же, як і для римських громадян.
За певних обставин римлянин досить легко зміг змінити своє громадянство на становище латина з метою одержання земельного наділу в приєднаних до Риму провінціях. Разом з тим і латин за певних умов міг стати повноправним римським громадянином. Зокрема, римське громадянство набували древні латини, переїхавши на постійне проживання до Риму. Проте такі міграційні процеси привели до різкого зменшення чоловічого населення в містах Лаціуму, тому держава змушена була вживати заходів до їх обмеження. Було встановлено правило: латин, який мав намір переїхати до Риму на постійне проживання, зобов'язаний залишити на місці попереднього проживання чоловіче потомство. Згодом такий спосіб набуття римського громадянства був скасований. Деяким латинам римське громадянство надавали, якщо вони займали певні виборні посади в своїх общинах або за заслуги перед Римською державою.
За законом Юніана до становища латинів прирівнювались деякі види вільновідпущеників, яких називали за назвою закону - latini Juniani. Однак їх юридична правоздатність мала одну суттєву відмінність: на випадок смерті вони не мали права розпоряджатися своїм майном за заповітом, ані передавати його своїм дітям у спадщину за законом - їхня спадщина переходила до попереднього рабовласника.
Незадоволення латинів своєю нерівноправністю порівняно з громадянами Риму призвело до так званої союзницької війни (90 і 89 pp. до н.е.), після якої майже вся Італія здобула право римського громадянства. Поняття "латиняни" як історичне явище зникло, але воно збереглося як певна юридична категорія, як певна сукупність прав і в такому розумінні застосовується аж до Закону Каракали (212 р. н.е.), який перетворив усіх жителів Римської імперії в громадян (civis), а відтак зникли і латини колоніальні, проте не зникли латини Юніані, які проіснували аж до Юстиніана.
Перегрини. Серед вільних людей, проте не громадян Риму, найнижчу сходинку соціального становища в Стародавньому Римі посідали перегрини.
|
Питання їхнього історичного походження ще й на сьогодні невирішене. Більшість дослідників вважають їх громадянами іноземних держав, котрі якимось чином потрапили на територію Риму, або ж громадянами капітульованих перед Римом держав (так звані капітульовані перегрини).
У стародавні часи перегрини жодними правами не користувалися. З розвитком товарно-грошових відносин такий стан вступив у суперечність з економічними потребами римського пануючого класу - адже розвиток торговельних відносин можливий лише на засадах рівноправності всіх учасників. Не випадково вже з найстародавніших часів у Римі з'являється інститут клієнте-ли. Цей інститут відомий у багатьох народів і поява його зумовлена тим загальним для стародавнього світу переконанням, що суд і право кожного народу існують тільки для захисту членів власного суспільства. Іноземець прин-ципово вважається ворогом і, отже, істотою безправною. Тому, щоб забезпечити собі хоча б якийсь захист у середовищі чужого племені, іноземець повинен знайти собі покровителя серед місцевого повноправного населення. Цим пояснюється особиста залежність клієнта від патрона. Клієнт входив до складу сім'ї патрона, був зобов'язаний йти за ним на війну, надавати йому матеріальну і моральну підтримку. Деякі клієнти одержували від патрона землю для обробітку, за що віддавали йому частину доходу. Якщо клієнт не залишав заповіту, то після смерті все його майно переходило до патрона.
На клієнта поширювалася влада домовладики, і у випадку непослуху клієнт за рішенням суду міг бути повернутий в рабство. У свою чергу патрон зобов'язаний був турбуватися за долю клієнта, захищати його інтереси перед третіми особами, оскільки клієнт цивільної правоздатності не мав; він не міг набувати майно, вступати в договори тощо. Домагатися своїх прав судовим порядком він теж не міг. Юридичний захист він одержував тільки через патрона. Якщо патрон нехтував своїми обов'язками, то він піддавався не світському покаранню, а релігійному осудові.
Отже, перегрини спершу не користувалися ні політичними, ні цивільними правами римських громадян. І це значно перешкоджало нормальному розвиткові цивільного обороту між ними і римськими громадянами. В усуненні цієї перешкоди значну роль відіграв перегринський претор, який у творчому союзі з міським претором ретельно вишукував найцінніший досвід правової культури народів, які приїжджали до Риму, узагальнив його і впровадив у практичну діяльність у вигляді права народів -jus gentium. Це одне з наймудріших джерел культури, відображене в правотворчій діяльності преторів.
Отож із спливом часу, змінами в соціально-економічному житті римського суспільства іноземці поступово утворюють самостійну групу вільного населення і здобувають правовий статус перегрина.
Статус перегрина набувала дитина, народжена в сім'ї перегринів або пе-регринкою поза шлюбом. За деякі кримінальні злочини римський громадянин
|
|
:
: