Стр. 38 - 39 || Основи римського приватного Права: Навчальний посібник


	На головну : Отримати Premium-доступ : Завантаження книжок у форматі PDF

Основи римського приватного Права: Навчальний посібник

<< Попередня сторінка | Показати зміст | Наступна сторінка >>

Реклама

Сторінки 38 - 39



	на праці п'яти видатних юристів: Папініана, Павла, Ульпіана, фя і Модести-на,*а також на праці тих юристів, на яких посилалися ці юристи. §6. Постанови сенату Система державного управління, встановлена Октавіаном і закріплена його наступниками, одержала назву принципату. У період приципату вища державна влада формально належала сенату. Принцепси деякий час ще загравали з демократією і не наважувалися оголошувати себе абсолютними монархами, а тому свою волю вони виражали у формі постанов сенат}'. Щоб набути сили закону, воля принцепса у вигляді проекту вносилася на розгляд у сенат, де й діставала формальне затвердження. Починаючи з І і до кінця III ст. н.е., сенатус-консульти стають основною формою законодавства. Характерно, що сам сенат не володів законодавчою ініціативою і своїми постановами фактично тільки оформляв пропозиції принцепсів. У силу своєї влади принцепси мали право проголошувати свою волю в усній або письмовій формі у сенаті, який у своїй законодавчій діяльності мусив керуватися їхніми указами. Але оскільки до складу сенату входили представники вищих кіл рабовласницької знаті, то постанови сенату виражали і їх волю. У постановах сенату часто окреслювались лише загальні принципові положення, які претори та інші магістрати повинні були здійснювати у своїх едиктах. Постанови сенату - сенатус-консульти були основною формою законодавства до кінця III ст. н.е. З того часу сенат втрачає своє значення, а разом з тим і свою законодавчу компетенцію. Основним джерелом права поступово стає одноособове розпорядження імператора. §7. Імператорські конституції У період домінату законодавча влада імператора розглядається вже як один із проявів божої влади самого імператора. Тепер воля імператора набуває безпосереднього безумовного і загальнообов'язкового значення. Розпорядження імператорів мають загальну назву "конституцій". їх було чотири види: 1) Edicta - загальні розпорядження, які були обов'язковими як для службових осіб, так і для населення; 2) Decreta - імператорські рішення в судових справах; 3) Mandata - інструкції чиновникам і правителям провінцій; 4) Rescripta - відповіді імператора на запитання службових і приватних осіб.	У період домінату дуалізм двох систем jus civile і jus praetorium зберігається, але зникає jus gentium - право народів, оскільки в 212 році едиктом (законом) про громадянство римлян іміт. Каракали норми jus civile і jus praetorium поширюються й на перегринів. Користування імператорськими конституціями утруднювали їх численність та безсистемність. Виникла потреба в їх кодифікації. Проте потреба в кодифікації імператорських конституцій була викликана й деякими іншими причинами, а саме: 1) намаганням закріпити в твердій і систематизованій формі існуюче право, яке виражало правомочність рабовласників; 2) кризою і розпадом Римської імперії, західна частина якої зазнавала нападу варварів. Видання єдиного кодексу мало бути символом єдності Римської держави і права при політичному розділі на дві частини. Тому кодифікації надавалось політичного значення. Однак ініціативу кодифікації уряд не взяв на себе, спочатку вонабула-прю-ведена приватними особами. Так в кінці III ст. (295 р.) був виданий перший приватний Кодекс Грегоріана, названий на честь його укладача. Кодекс мав значне поширення і вміщував імператорські конституції від 196 до 295 року. Між 314 і 324 pp. невідомим Гермогеном було складено доповнення до Кодексу Грегоріана, яке містило більш пізні імператорські конституції. Це доповнення дістало назву Кодекс Гермогена. І лише в 428 р. імператор Феодосії! для складання кодексу призначив комісію з дев'яти осіб. Кодекс був виданий у 438 р. і мав назву Теодозіанський. До нього увійшли імператорські конституції, які вийшли після приватних кодифікацій. Кодекс складався з 16 книг, поділених за предметними титулами. Незважаючи на те, що кодекс видано на Сході, він набув значного поши^ рення і на Заході. У ньому були відображені всі ті зміни, які сталися в державній та приватноправовій сферахримського рабовласницького суспільства.-.. §8. Кодифікація Юстиніана Досвід приватних і офіційних кодифікацій показав важливість створення єдиного збірника права, укладення зводу, в якому було б як. цивільне, так і преторське законодавство і який міг би служити твердою основою під час здійснення правосуддя. З плином часу ця потреба відчувалася дедалі гостріше. Після видання кодексів Грегоріана, Гермогена та імп. Феодосія імператорські конституції видавалися й далі, в той час як багато з них виявилися вже скасованими. Отже, постала конча потреба в перегляді кодексів та їх доповнень., Панівний клас Римської імперії був зацікавлений в анулюванні застарілих норм-і в оновленні права. На здійснення цієї мети була спрямована і.політика в, галузі законодавства.

	38	39

Реклама