Стр. 30 - 31 || Основи римського приватного Права: Навчальний посібник


	На головну : Отримати Premium-доступ : Завантаження книжок у форматі PDF

Основи римського приватного Права: Навчальний посібник

<< Попередня сторінка | Показати зміст | Наступна сторінка >>

Реклама

Сторінки 30 - 31



	У найдавніші часи закони тлумачили понтифіки (жерці). Вони були інтерпретаторами римських законів і в період першої половини республіки. До понтифіків зверталися за порадами як приватні особи, так і судді. Коментарі понтифіків - це зародки юридичної літератури, доступні лише жерцям. Ось чому з розвитком торгового обороту постійна залежність від понтифіків створювала серйозні перешкоди для ділових відносин між людьми і дедалі гостріше відчувалася потреба звільнитися від цієї залежності. Згідно з легендою, десь у 300-му році до н.е. писар відомого демократичного реформатора Клавдія Цека, син вільновідпущеника Гней Флавій викрав і опублікував книгу про позови і позовні формули, яка й дістала назву jus civile Flavianum -, цивільне право Флавія. Чи це було насправді, чи ні, однак публікація найбільш практичної частини з понтифікальних записів мала велике значення. З одного боку, вона анулювала юридичну монополію жерців, а з іншого - дала поштовх світському вивченню права і привела до появи світської юриспруденції. Поряд з розвитком цивільного права шляхом інтерпретації відбувається пряма законодавча діяльність народу, хоч більшість виданих у цей час законів відноситься до публічного права і лише деякі присвячені регулюванню тих чи інших відносин цивільного права. Це, зокрема, Петеліїв закон (IV ст. до н.е.), який скасував продаж у рабство і вбивство платенеспроможного боржника; Аквіліїв закон (III ст. до н.е.), який встановив відповідальність за знищення і пошкодження чужих речей без фізичного впливу; Фальцидіїв закон (І ст. до н.е.) про обмеження заповітних відписів та деякі інші. Крім законів, які видавалися народними зборами, трапляються в джерелах посилання і* на деякі сенатусконсульти. Проте оскільки сенат у період ранньої республіки законодавчої влади не мав, ці акти розумілися як інструкції сенату магістратам. Що ж до цивільного права (jus civile), то, незважаючи на те, що воно мало надзвичайно велике значення в період республіки, характерним для нього є національна обмеженість, надзвичайний формалізм та стійкий консерватизм. §4. Преторське право Починаючи з III ст. до н.е. економічне життя в Римі набуває значного розвитку, активізується зовнішня і внутрішня торгівля. У результаті старі нерухомі і досить обмежені кількісно норми цивільного права перестали задовольняти повсякденні запити життя. У зв'язку з цим необхідно було подолати невідповідність старих норм цивільного права новим суспільним відносинам і надати праву прогресивного характеру, не змінюючи і не скасовуючи споконвічні норми jus civile, до яких консервативні римляни ставилися з особливою увагою.	Нові потреби задовольняли за допомогою едиктів магістратів, таких як консули, претори, курильні едили, правителі провінцій та ін. Але найбільше тут виявилася правотворча діяльність преторів. Претори спочатку були заступниками консулів, які часто відлучалися з Риму у військових справах. А тим часом необхідно було мати в Римі постійного представника влади, який би міг бути їх заступником у справі охорони внутрішнього порядку і громадянського миру. Таким заступником став претор. Посада претора була встановлена в 368 або 366 році до н.е. Спочатку претор був один, але в 247 р. встановлено посаду другого претора спеціально для нагляду за перегринами, які в той час надходили великими масами. Перший претор називався міським, другий - пєрегринським. Поступово кількість преторів збільшується до восьми, а при Цезарі (нова ера. - Автори) навіть до 16. На посаду претора міг претендувати римський громадянин, який досягнув 40-річного віку і працював на всіх посадах, які є нижчими за преторську. За характером влади претор спочатку був молодшим консулом (або заступником консула). Йому в принципі були підвідомчі всі ті справи, що й консулу. Але особливе завдання преторської діяльності полягало в забезпеченні внутрішнього громадянського миру і порядку. У цьому розумінні претура була владою поліцейською в найширшому значенні цього слова. Але із загального піклування про мир і порядок за римським уявленням випливала також кримінальна і цивільна юрисдикція претури. Після того, як спеціальні поліцейські функції претора зосередилися в руках його помічників курильних едилів і квесторів', сама діяльність преторів перетворилася переважно в судову магістратуру. Приступаючи до виконання своїх повноважень, претор оголошував едикт. Цей термін походить від лат. edictum - об'ява, оповіщення. Спершу він означав усне оголошення з того чи іншого питання, але згодом набув значення програмного документа, в якому претор оголошував про сутність своєї діяльності. Зокрема, претор визначав, у яких саме випадках він даватиме позов, а в яких не буде цього робити, незважаючи на наявність норм цивільного права. Приписи преторського едикту, створені претором для своєї діяльності, формально для нього самого не були обов'язкові - він міг і не дотримуватися їх. Отже, едикт стоїть не " над претором" як закон, а "під претором" - як його власна програма. Проте, звичайно, для збереження твердого правопорядку необхідно було, щоб претор додержувався своїх едиктальних обіцянок. З огляду на це закон Корнелія (Сулли) 67 року зобов'язував преторів не відхилятися від своїх едиктів. Це зміцнило юридичне значення едикту і Ціцерон називає його вже "законом на рік". Формально едикт був обов'язковим тільки для того претора, який його видав. Фактично ті положення едикту, які виявляли інтереси пануючого кла-

	30	31

Реклама