На головну : Отримати Premium-доступ : Завантаження книжок у форматі PDF
Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник.— К.: Атіка.— 2001.— 176 с.
  <<  Попередня сторінка | Показати зміст | Наступна сторінка  >>
Перейти на сторінку №

Реклама
 



Сторінки 136 - 137
 
го рішення на основі таких знань про юридично значущі факти, передбачені гіпотезою застосованої норми, які (знання) є об'єктивно істинними, пра­вильними, вірогідними;
доцільність — якщо застосована норма дає мож­ливість обрати (в її межах) один з кількох варіантів поведінки, то у правозастосовному рішенні має бу­ти закріплений саме такий з них, котрий дасть можливість найкращим, найефективнішим, опти­мальним способом досягти мети закону.
Основні стадії застосування правових норм:
-  встановлення юридично значущих фактів і пошук правової норми, яку належить до них засто­сувати;
-  перевірка достовірності правильності тексту, ви­значення меж дії та юридичної сили правової норми;
-  з'ясування змісту (тлумачення) правової норми;
-  прийняття рішення у справі;
-  оформлення рішення в акті застосування пра­вової норми.
Перша стадія правозастосовної діяльності має своїм змістом здобуття, формування знань про певні явища, дії, події (минулі, сучасні, а іноді й майбутні), яким закон надає юридичного значення. Отже, йдеться про своєрідну, можна сказати, про­фесійно юридичну пізнавальну діяльність, резуль­татом котрої мусять стати істинні, правильні вис­новки про існування саме таких «юридично значу­щих» фактів. Особливість, специфічність цього пізнання полягає у тому, що:
-  його об'єктом (на відміну від об'єкта науко­вого дослідження) є не закономірності, тенденції, процеси, а лише окремі, ізольовані, конкретні си­туації, факти;
-  його предмет формально обмежений, окрес­лений гіпотезою (а подекуди й диспозицією) юри­дичної норми;
-  його порядок, а також засоби, «інструменти» тією чи іншою мірою регламентовані процедурно-процесуальним законодавством;
-  знання, що здобуваються в результаті такої діяльності, мають бути, як правило, абсолютною
136
(а не відносною) об'єктивною істиною — абсолют­ною істиною факту;
-  до складу цих знань неодмінно входять і вис­новки про конкретну юридичну значущість, тобто юридичну кваліфікацію, встановлених фактів.
Юридична кваліфікація факту — непоширення правозастосовуючим суб'єктом законодавчої (нор­мативно-правової) оцінки певного виду фактів на встановлений ним факт, який є підставою засто­сування юридичної норми. Це, так би мовити, юри­дичний діагноз, який ставиться конкретним діям, особам, ситуаціям.
Оскільки предметом пізнання слугують не всі й не будь-які факти, а лише такі, яким саме закон (нормативно-правовий акт) надає юридичного зна­чення, на цій самій стадії правозастосування має бути відшукана і та норма права, яка розрахована якраз на факти, що встановлюються. Тому вста­новлення як фактів, так і відповідної юридичної норми — це єдиний процес, який складає єдину стадію правозастосовної діяльності.
Відшукання належної правової норми здійсню­ється, як правило, за такою «схемою»:
-  визначають, чи знаходяться встановлені фак­ти у межах сфери законодавчого (легального) регу­лювання суспільних відносин (беручи до уваги від­повідну систему права та його конкретно-історичні принципи);
-  визначають, до якої саме галузі права має на­лежати відповідна юридична норма (беручи до ува­ги предмет і метод правового регулювання щодо встановлених фактів);
-  визначають, у якому інституті права має «пе­ребувати» відповідна юридична норма (виходячи з галузевих принципів права);
-  у межах визначеного інституту права відшу­кують саме таку юридичну норму, гіпотеза якої відповідає встановлюваним фактам.
Дана стадія застосування права може вважати­ся такою, яку завершено, «пройдено», тоді, коли є підстави зробити висновок, що ознаки фактів, опи­саних, змодельованих гіпотезою юридичної норми,
137

Реклама
 

тИЦ и PR