Стр. 106 - 107 || Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник.— К.: Атіка.— 2001.— 176 с.


	На головну : Отримати Premium-доступ : Завантаження книжок у форматі PDF

Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник.— К.: Атіка.— 2001.— 176 с.

<< Попередня сторінка | Показати зміст | Наступна сторінка >>

Реклама

Сторінки 106 - 107



	Принципи орієнтованої на соціальну демократію правотворчості: - гуманізм: юридичні норми мають закріплювати й охороняти соціальні умови, необхідні для здійснення та захисту основних прав людини, прав народу (нації), усього людства; - демократизм: норми права повинні виражати волю більшості населення, враховувати інтереси різних соціальних груп; до участі у правотворчості залучаються найширші верстви населення, різноманітні об'єднання громадян; - збереження національної самобутності та інтернаціоналізм: в юридичних нормах мають бути виражені і враховані специфічні інтереси кожної нації, народності та етнічної групи, що проживають на території даної держави; у правотворчій діяльності повинні брати участь представники всіх націй, народностей і національних груп — для максимального забезпечення прав кожного народу (нації); - науковість: юридичні норми повинні відповідати досягнутому рівню розвитку суспільства, реальним соціальним умовам, закономірностям суспільного життя; при їх розробці слід використовувати новітні висновки відповідних наук; - законність: юридичні норми повинні встановлювати тільки компетентні органи в межах їх повноважень, з дотриманням визначеної процедури, а головне — відповідно до змісту конституції та інших законів держави; - техніко-юридична досконалість: при розробці та встановленні юридичних норм слід застосовувати оптимальні, рекомендовані юридичною наукою і випробувані практикою засоби правотвор-чої техніки. Стадії правотворчості: - підготовки проекту нормативно-правового акта (прийняття рішення про необхідність розробки проекту; визначення проектантів; розробка проекту; погодження проекту (із зацікавленими організаціями); доопрацювання проекту); - прийняття нормативно-правового акта (внесення проекту до правотворчого органу на обго- 106	ворення; обговорення проекту у правотворчому органі; прийняття нормативно-правового акта); - оприлюднення (опублікування) нормативно-правового акта. 4. Нормативно-правові акти Нормативно-правові акти неоднозначні з огляду на їх формальну обов'язковість, зокрема тому, що вони приймаються різними суб'єктами. Ця властивість актів відображається поняттям їх юридичної сили. Юридична сила — це специфічна властивість нормативно-правових актів, яка розкриває їх співвідношення і залежність за формальною обов'язковістю та визначається місцем правотворчого органу в апараті держави. Види нормативно-правових актів за юридичною силою: закони, підзаконні акти. Закон — це нормативно-правовий акт вищого представницького органу державної влади або самого народу, який регулює найбільш важливі суспільні відносини, виражає волю й інтереси більшості населення і має найвищу юридичну силу щодо всіх інших нормативно-правових актів. Підзаконні нормативно-правові акти — це нормативні акти компетентних органів, що видаються на підставі закону, відповідно до закону і для його виконання. Види специфічних юридичних актів,* які можуть набувати нормативно-правового значення: - акти прямого волевиявлення населення, що фіксують результати всеукраїнського або місцевих (локальних) референдумів; - акти Конституційного Суду (або іншого органу конституційної юрисдикції), якщо через них втрачають чинність певні нормативно-правові акти; - деякі рішення певних громадських об'єднань (акти делегованої або санкціонованої державою правотворчості таких об'єднань);
		'Дефініцію сформульовано спільно з Г. Г. Шмельовою. 107

Реклама