- комунікативна (інформування учасників суспільного життя про державно-владну волю, забезпечення їх заочного «спілкування» з правотвор-чими органами держави);
- орієнтаційна (вказівка на припустимі, соціально прийнятні, безконфліктні шляхи, засоби задоволення потреб, запитів учасників суспільного життя);
- оцінювальна (кваліфікування, оцінювання з точки зору закону держави, начебто її «очима», власних вчинків, а також поведінки інших суб'єктів);
- ідеологічно-виховна (участь у формуванні у людей певного світогляду, прищепленні їм певних моральних, правових, політичних поглядів);
- пізнавальна або гносеологічна (здатність об'єктивного права виступати джерелом знань про основні «параметри» суспільства — його економічний, соціальний і державний устрій, хлораль, культуру, звичаї, про взаємини між класами, націями, різними соціальними групами і верствами тощо).
Зазначені функції є загальносоціальними у тому розумінні, що вони здійснюються за допомогою не тільки права, але й — тією чи іншою мірою — майже всіма соціальними явищами, зокрема іншими соціальними нормами, суспільною свідомістю (передовсім моральною), політикою, релігією, мистецтвом, громадськими об'єднаннями тощо.
Ті ж функції, які здатне виконувати лише (або найбільш ефективно) саме право, є його спеціально-соціальними функціями. До них належать:
- закріплююча (утвердження, підтримування суспільних відносин, які виникли ще до прийняття відповідного закону, іншого нормативного акта);
- стимулююча (сприяння розвиткові таких відносин),
- творча (ініціювання, «породження», формування таких суспільних відносин, яких взагалі не існувало до видання відповідного закону);
- обмежуюча (встановлення рамок, «кордонів», щодо існування певних відносин, гальмування, недопущення їх поширення, збільшення);
- витіснююча (сприяння зменшенню або усуненню з життя певних відносин).
96
:
: