На головну : Отримати Premium-доступ : Завантаження книжок у форматі PDF
Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Видання 5-те, зі змінами. Навчальний посібник.— К.: Атіка.— 2001.— 176 с.
  <<  Попередня сторінка | Показати зміст | Наступна сторінка  >>
Перейти на сторінку №

Реклама
 



Сторінки 22 - 23
 
чаїв і традицій, певної (історичної) назви нації, яку вона обрала для себе);
культурні права — можливості зберігати, ви­являти, розвивати і захищати здобутки національ­ної культури в усьому розмаїтті її проявів, а також користуватись культурними надбаннями інших на­родів (право на збереження пам'яток національної історії та культури);
економічні права — можливості розвивати, збільшувати виробництво матеріальних благ для забезпечення і підвищення рівня добробуту кожної нації (наприклад, право володіти, користуватись і розпоряджатись усіма природними та матеріальни­ми ресурсами на своїй території);
політичні права — можливості самостійно, за своїм власним добровільним рішенням визначати характер і спосіб свого соціально-політичного кон­ституювання, самоствердження як певної єдності, спільноти, а також формування своїх взаємин з ін­шими етнічними — як державними, так і бездер­жавними — утвореннями (це, насамперед, право на політичне самовизначення, тобто визначення свого державницького статусу або як окремої держави, або як автономії чи територіально-національного утворення у складі іншої держави, або як держави, що входить до об'єднання кількох держав тощо).
Право на існування та право на самовизначен­ня — насамперед політичне (тобто на державну са­моорганізацію), але й також економічне, соціаль­не, духовне, культурне — належать до найважли­віших, визначальних прав нації (народу).
Під час демонтажу Союзу РСР український на­род використав право на самовизначення, коли ви­рішив в особі свого вищого представницького орга­ну законодавчої влади — Верховної Ради Ук­раїни — проголосити державний суверенітет і утво­рити незалежну, самостійну державу Україна. По­силання на згадане право вміщено у Декларації про державний суверенітет України (1990 р.) та в Акті проголошення незалежності України (1991 р.).
Інші основні права українського народу (як, зрештою, і права всіх етнічних спільнот, груп,
22
що проживають в державі) було закріплено у Дек­ларації прав національностей України (1991 р.). Зазначаються вони й у Конституції України (1996 р.).
3. Міжнародно-правові засоби, спрямовані на здійснення і захист прав нації
До таких засобів належать:
а)  міжнародно-правові акти, документи;
б)  міжнародні (міждержавні) органи, організа­ції, структури.
Серед згаданих засобів слід розрізняти «всесвіт­ні» (тобто ті, що існують на рівні Організації Об'єднаних Націй або під її егідою) та «регіональ­ні» (зокрема, континентальні).
Засоби всесвітнього співтовариства а) Міжнародно-правові акти:
Статут Організації Об'єднаних Націй (п. 2 ст. 1);
Міжнародна Конвенція про запобігання злочи-нові геноциду і покарання за нього (1948 р.);
Резолюція ООН «Право народів і націй на само­визначення» (1952 р.);
Декларація про надання незалежності ко­лоніальним країнам і народам (1960 р.);
Резолюція ООН «Невід'ємний суверенітет над природними ресурсами» (1960 р.);
Декларація «Про ліквідацію всіх форм расової дискримінації» (1963 р.);
Міжнародна конвенція про ліквідацію всіх форм расової дискримінації (1965 р.);
Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права. Ст. І (1966 р.);
Міжнародний пакт про громадянські і політич­ні права. Ст. І (1966 р.);
Декларація про расу і расові забобони (ЮНЕС-КО, 1978 р.);
Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва
23

Реклама
 

тИЦ и PR