чаїв і традицій, певної (історичної) назви нації, яку вона обрала для себе);
культурні права — можливості зберігати, виявляти, розвивати і захищати здобутки національної культури в усьому розмаїтті її проявів, а також користуватись культурними надбаннями інших народів (право на збереження пам'яток національної історії та культури);
економічні права — можливості розвивати, збільшувати виробництво матеріальних благ для забезпечення і підвищення рівня добробуту кожної нації (наприклад, право володіти, користуватись і розпоряджатись усіма природними та матеріальними ресурсами на своїй території);
політичні права — можливості самостійно, за своїм власним добровільним рішенням визначати характер і спосіб свого соціально-політичного конституювання, самоствердження як певної єдності, спільноти, а також формування своїх взаємин з іншими етнічними — як державними, так і бездержавними — утвореннями (це, насамперед, право на політичне самовизначення, тобто визначення свого державницького статусу або як окремої держави, або як автономії чи територіально-національного утворення у складі іншої держави, або як держави, що входить до об'єднання кількох держав тощо).
Право на існування та право на самовизначення — насамперед політичне (тобто на державну самоорганізацію), але й також економічне, соціальне, духовне, культурне — належать до найважливіших, визначальних прав нації (народу).
Під час демонтажу Союзу РСР український народ використав право на самовизначення, коли вирішив в особі свого вищого представницького органу законодавчої влади — Верховної Ради України — проголосити державний суверенітет і утворити незалежну, самостійну державу Україна. Посилання на згадане право вміщено у Декларації про державний суверенітет України (1990 р.) та в Акті проголошення незалежності України (1991 р.).
Інші основні права українського народу (як, зрештою, і права всіх етнічних спільнот, груп,
22
:
: