держав Центральної і Латинської Америки, які звільнилися від диктатури).
3. Держави, де існують досить розвинені правові інститути із захисту прав громадян, хоча й там є порушення прав окремих меншин (ФРН, Франція).
Таке становище вимагає використання у різних країнах засобів міжнародного контролю за дотриманням прав людини. До них належать: а) міжнародно-правові акти, які вміщують правила діяльності, формулюють права і обов'язки відповідних суб'єктів (конвенції, пакти, угоди, договори тощо), а також міжнародні документи, які звичайно не вміщують норм, правил поведінки, безпосередньо не формують прав і обов'язків (зокрема декларації, заяви, меморандуми); б) міжнародні органи спостереження, контролю за дотриманням основних прав людини (комісії, комітети) та захисту цих прав (суди, трибунали).
Серед усіх цих засобів слід також розрізняти «всесвітні» (тобто такі, які створені і використовуються світовим співтовариством в особі Організації Об'єднаних Націй, її компетентних органів або під її егідою) і «регіональні» (або, умовно кажучи, континентальні).
Засоби всесвітнього співтовариства
а) Міжнародно-правові акти, документи:
Загальна декларація прав людини (1948 р.);
Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права (1966 р.);
Міжнародний пакт про громадянські і політичні права (1966 р.);
Факультативний протокол до Міжнародного пакту про громадянські і політичні права;
Декларація соціального прогресу і розвитку (1969 р.);
Декларація про право на розвиток (1986 р.);
Декларація і План дій другої Всесвітньої конференції з прав людини (1993 р.).
б) Міжнародні органи:
Комісія з прав людини Економічної і Соціальної Ради ООН;
14
:
: